Мов наречені, край води
дівчатка юні йдуть,
а солов"ї з листків верби
ранкові роси п"ють.
Засмаглі, дужі юнаки
з полону тихих плес
підняли сонце за боки
до голубих небес.
Прощальний вальс в ранковий час
весь обрій закрутив,
легенький вітерець у нас
мотив перехопив,
підняв до неба в синю даль
і засміявсь зеніт.
Прощайте друзі, школо, клас!
Життя, тобі - привіт!
Будемо згадувать завжди
цей вальс біля ставка,
і сльози, як колись в верби,
зітре не раз рука.
Запам"ятається цей спів,
і вранішня роса,
схід сонця в пальцях юнаків
і суконь білизна.
БудЕмо(західне)=бУдемо=бУдем=Ми бУдем
згадувать завжди - це по-полтавськи.
Дуже гарний вірш, але так і залишиться
віршем, поки на нього напишуть музику,
зроблять оркестровку, заграють та ще й
заспівають. Як далеко до справжнього
безсмертя! Не з нашими статками цього
досягти, пане Ігоре.
Дуже гарно.
