І земная ти, і вишня,
Темна ніч і ясний день.
Та у світі ти не лишня
Україна не Юкрейн.
Вся ти, наче рута-мята,
Достигла калина.
Першая ти, а не п’ята,
Красная дівчина.
Очі – небо голубеє,
Личенько – калина
Коси – жито золотеє
Пісня солов’їна.
Із усіх ти наймудріша
Пісня неземная.
Із усіх ти найсумніша
Від края до края.
Всяк тебе співає,
Та ніхто не знає:
Хто тебе, мов намистинки
В разочки зібрав?
Хто за тебе до краплинки
Кров свою віддав?
Хто у тебе душу вклав?
Тугу всіх сердець.
Хто по квіточці вплітав
Тебе у вінець.
А вінець хтось дуже хоче
За вітром пустити.
Як русалка залоскоче,
Не дасть тобі жити.
Бо й нині все, як і колись:
Пастух, вовки, отара.
Пророцтва, майже, всі збулись:
Вовків в овечих шкурах – хмара.
Хмара ж така велика,
Без края, чорна і густа,
Уся, немов би, теє лико.
Аж гірко на устах.
Хутесенько передяглись
Вовки в овечі шкури.
Овець в кошари затягли,
Та й заспівали їм амури.
Ой, як же вас багато!
На кожнім перехресті!
Ой, будете ви, вівці, клопіт мати,
Бо вовчі ікла, наче леза з жесті.
Не штука обіцять фуршет,
Ковбаси, хліб і сало.
Не вірте – проковтне й хребет,
Бо то безодня, а в безодню – мало.
Ураз хребет перегризе
І твій, Вкраїно, стан.
У рабство, в найми одвезе
Тебе, скарби і лан.
Ой, Україночко моя!
Голубко сизокрилая!
Де ж вольна воленька твоя?
Де ж правдонька та милая?
Знай же, убогая душе,
Знай, заблукалая птаха:
Люби Бога дуже, дуже.
З Ним не взнаєш жаху.
Один Він на небесах
Усе чисто знає,
І Своїми Словесами
Мудрості навчає.
Як праведно жити?
Коли з ким дружити?
Жити не тужити
І Ким дорожити?
Будь, Вкраїно, мудра й сильна!
Вовік нездоланна!
Тільки з Богом будеш вільна!
Знаная, жадана!
02.03.2006
ID:
267627
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 29.06.2011 09:23:52
© дата внесення змiн: 29.06.2011 09:23:52
автор: Лобов
Вкажіть причину вашої скарги
|
