Принеси мені води,
Брате мій, із краю,
Де родився я і ти –
Богом заклинаю.
Принеси мені води
Із криниці тої,
Що у лузі, край верби --
Водички святої.
Дай напитися її,
Ломкої від спраги.
Як нап’юся, я тоді
Наберусь відваги.
І полину вдалечінь,
І в захмар’я може…
Господи, прости! Амінь.
Так жити негоже:
Пустота і ти один.
Де любов, де гідність?
І куди не глянь, не кинь –
Розпласталась бідність.
А той соціум, що є,
Гонить в домовину,
І життя тяжке моє
В цю лиху годину
Тихо скніє. Дай мені
Земної наснаги,
І здіймуться в вишині
Відданості стяги.
Дай напитися води,
Як вина п’янкого.
Боже, душу захисти
Від життя такого!
