Знаєш, чим пахне сьогоднішній вечір?
Запеченими яблуками з горіхами і гречаним медом.
Довгими фільмами, твоїм ліжком, волоссям, питаннями,
на які ти завжди віповідаєш, знизуючи плечі.
Подихом, в якому застрягло твоє міцне внутрішнє кредо:
"Найважливіші речі, насправді зовсім не речі".
Здається, що мої сни писались друїдами
на гострих скелях пером яструба...
Неважливо, де я,чи у вітальні складаю зі слів гербарій,
або ж на кухні снідаю,
таке відчуття, наче вони спостерігають за мною крізь стелю.
І якби я могла знайти вихід з цих буденних агоній у власній шафі,
то неодмінно зникла б десь в самому серці Барселони...
Але там ще досі висить кашемірове пальто і плетені шарфи,
які я вдягаю до чаю, бо він швидко холоне.
Знаєш, чим пахне сьогоднішній вечір?
Терпінням і архівом старих повідомлень...
У цих стосунках було надто багато брехні та підводних течій,
таких як гольфстрім,
коли ти писав:"Кохана, я скоро вже буду вдома..."
А насправді, ні.
Про таке швидше мовчать, ніж говорять,
але кожне твоє: "Я назавжди твій, я поряд".
Ніколи не означало, що ти був моїм.
Прекрасна поезія,Леоно! 
