цей вечір не такий як усі попередні
навкруги зовсім тихо і саме зараз
якщо уважно прислухатись можна почути
як ніч заплітає зорі у коси
як розбиваються серця у повітрі
як жінки змивають макіяж перед сном
і все завмирає не помираючи
сьогодні можна говорити про нас
вдихати одне повітря бо так дуже приємно
кусати по черзі шоколад бо так дуже смачно
дивитись як падають наші вії на щоки мов листя на землю
бо так загадковіше сприймати реальність
реанімація моїх бачень трохи відрізняється від решти
де ж ти моя музо вигадана?
де ж ти Анно і сотні мною вигаданих імен?
і менше вже не буде ніколи
це точно не я
це точно мій почерк
а ти можливо лежиш під теплою ковдрою
і проектуєш щораз нові
щораз загадковіші сни і
чекаєш весни щоб літо ще раз повторити як
переглядати вже в соте той самий фільм і жити собі
неспішно щоб мати час хоч інколи серед зими
залишати зранку на
підвіконні крихти хліба для голодних птахів
кусати губи але не надто щоб було без крові
щоб було приємно
адже біль інколи буває насолодою якщо ним не зловживати
прислухайся там біля вікна віє холодним вітром
прикрий його а то вже осінь вривається в рядки без
жодного запрошення і я прошу її щоб заново
бути між твоїх фалангів
під твоїми ребрами
говорити твоїм голосом
бути далеко і водночас біля
тілом тебе перечитував наніч
тільки тепер вже очима відчитую
чистими мріями числами дадами
чи миттю сповитою?
чи ми вже не ми?
цей вечір не такий як усі попердні
цей вечір не такий як усі
