Нашу зустріч розпочнемо з аналізу першої книги Мойсея, що називається Буття. Саме слово Буття, воно ж Суще, ніби містить у своїй основі якусь живильну природу, ніби це не просто слово, а жива матерія, за своєю суттю воно вже означає якесь існування, тобто мертве тіло не може бути, це і є оте єднання душі й тіла, з якого починається життя. Заголовок зазвичай розкриває тему твору, отже, далі мова піде про те, як це єднання тілесного й духовного відбулося. Протилежністю Буття є Небуття або Ніщо: тіло без душі — ніщо, душа без тіла — невидима, і лише з єднання розпочинається Буття (дія і слово водночасі, тобто слово, що діє). З чого починається перша книга? Зі слова. Фактично, слово це і є найбільш вишуканий зразок буття, єднання духовного, тобто думки, з фізіологічним виявом, адже ми слово промовляємо ротом, чуємо вухами, а от сприймаємо душею.
На початку Бог створив небо та землю. У китайській філософії даосизму земля і небо протиставляється тілесному й духовному, темному й світлому, жіночому й чоловічому началу, ця паралель мимоволі спадає на думку. Але початок це коли? Що таке час? На думку Е.Левенаса “ час – не факт відокремленого суб'єкта, а сам зв'язок суб'єкта з іншим”
Яка причина Буття? Яка причина конкретно мого існування?Земля була порожньою й безжиттєвою, адже вона може дати життя лише від тісного взаємозв’язку з небом, тобто з чоловічим началом, живильною вологою, тоді як сама по собі являє мертву матерію. Однак первісним розумом це єднання важко осягнути, адже очевидним був той факт, що жінка невідомо звідки брала нове життя, тому саме матріархат став основою первісного світогляду.
У процесі подальшого розвитку світу на заміну матріархатові прийшов патріархат, і глибоко вкорінився на вершині Олімпу разом із розумінням, що чоловік, тобто небо, дає живильну вологу, а вже після його милості жінка, тобто земля, дає нове життя.
Очевидно, що за логікою, законами, цінностями світ дотепер лишається чоловічим. А який же суспільний устрій кращий? Невже на чоловічій моделі світу закінчився розвиток суспільства? Невже всіх влаштовують вічні війни, агресія?
Відповідь уважний читач спостерігає вже з перших рядків Книги Буття, у самому символі неба й землі, що лежить в основах буття, де ці протилежності не розділені чіткою лінією, а представлені в тісній взаємодії, адже саме в такому динамічному єднанні чоловічого й жіночого, духовного (надприродного) і тілесного (природного), раціонального й чуттєвого, активного й пасивного, громадського (культурного) і домашнього, білого й чорного, егоїзму й альтруїзму, агресії й миролюбства, тоталітарного й демократичного, прагматичного й естетичного Всесвіт, суспільний устрій і людина зокрема досягне гармонії, адже це роздвоєння й несвідоме прагнення до возз'єднання цих двох начал властиве кожному з нас, незалежно від статі. До того ж очевидно, що у світі, де панує крайній вияв однієї з протилежностей досягти гармонії неможливо.
Безодню вкривала темрява, над якою ширяв Дух Божий, і сказав Бог: Нехай буде світло. Як тлумачити появу світла: з темряви чи за Словом Божим? І що таке світло, якщо ще не постали небесні світила за Словом Божим у буквальному розумінні?
Я думаю, ключ до розуміння природи світла лежить у Духові Божому, що ширяв над поверхнею води, тобто в Божому помислі. Якщо людина створена за Нашим образом і за Нашою подобою, а людина — це ідеальне поєднання тілесного й духовного, то саме це постає прямим свідченням того, що Дух Божий — це Божа Душа, а світло — це свідомість, освітлена душею, початок існування. Думаю, жодна людина не стане заперечувати, що інколи звертається до себе внутрішньої як до окремої істоти, звідси це виокремлення в Біблії трьох іпостасей: Отця й Сина і Святого Духа («Скільки часу я з вами, — каже Ісус до нього, — а ти мене не знаєш, Пилипе?… Взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я у вас.), а Святий Дух — це Душа, це Любов, Свята Думка, що устами Божими творить життя.
Отже, якщо Дух Божий ширяв над поверхнею води, то небо в первинному утворенні — це теж вода, що за Божим Словом зійшла на землю й зібралася в одне місце — й утворилося море, і з’явилася суша, тобто об’єдналося чоловіче й жіноче начало. А це вже дало початок розвитку життя, бо зростила земля лугові трави й дерево, що приносить плоди, які мають у собі насіння.
Якщо розглядати поданий нижче фрагмент Святого тексту у формалістському аспекті, то складається враження, ніби мовою символів розповідається про поділ яйцеклітини після запліднення: За Словом Божим постане небозвід, посеред води, щоби був поділ між водою і водою, і відокремиться вода під небозводом від води, що над небозводом. На мою думку, у цій картині метафорично освітлено секрети творчої лабораторії Творця й Духа Божого.
Людина складається зі свідомого (світла), і несвідомого (темряви), несвідоме ж є більшим і всепоглинаючим, є далекою природою людини, що керує нашими первинними інстинктами, тоді як свідомість — це спроба загнуздати, окультурити природні пориви: І назвав Бог світло днем, а темряву — ніччю. У цьому сказанні також бачимо прозорий символізм, адже з приходом ночі людину поглинає сон, через оболонку якого несвідомі інстинкти прориваються на волю. І зовсім не випадково Бог створює два великі світила: більше, щоб управляти днем, а менше, щоб управляти ніччю. День, тобто свідомість, освітлена більшим світилом, і через це зрозуміла для нас, тоді як позасвідоме освітлюється лише дрібним відблиском сонця (свідомості), місяцем. Не випадково в основі психоаналізу лежить декодування снів через зв’язки з реальністю, і не випадково Бог освітлює місяцем лише крихітну частку нашої теміні, аби ми розуміли, що цього тьмяного відблиску Любові достатньо, щоб свідомо керувати масштабнішою, первинною, всепоглинаючою силою, використовуючи її як бездонний ресурс творчості, натомість, втративши зв’язок зі світлом, наша первинна сила, незагнуздана дика природа інстинктів стає джерелом неврозів, грубе придушення чи заперечення яких штовхає людину в безодню. Не випадково ця мудрість закодована, бо в нерозумних руках вона стає джерелом страшної сили самознищення. У такі моменти всепоглинаючого суму варто нагадати, що скоро настане ранок, і жити далі радісно, адже Бог створив нас для щастя, щоб ми наповнювали своє життя досвідом і емоціями, щоб через нас вони стали доступними Йому. Проживши день, подумайте, що ви сьогодні подарували Богові? Навіть якщо це не була довга молитва, служба в церкві, сповідь, піст, хай це буде щира дитяча радість дивному світові, надхнення, якась добра справа чи слово, позитивна емоція; пам’ятайте, коли вам добре на душі, то добре й Богові й Духові Божому. Від кого залежить наше щастя? Від нас самих, бо ми чарівники, адже носимо в собі божественну суть, ми творці життя, бо нас створив Бог.
Але не варто забувати про те, що при світлі дня нас невідступно супроводжує тінь, тобто в кожній людині є темна сторона місяця, її секрети, думки, природна суть, яку проте кожен з усіх сил намагається приховати, але яка є близькою й рідною, бо то невід’ємна частина, без якої людина не може бути цілісною.
Побачив Бог світло, бо воно добре, — відділив Бог світло від темряви. Хочу звернути вашу увагу на сполучник причини «бо», він стає свідченням того, що Бог не бачить злого. Часто доводиться чути, що Старий Заповіт набагато жорстокіший за Новий, та ось із перших сторінок постає перша ознака всепрощення: темного Бог не бачить, хочеш, щоб Бог бачив тебе, благословляв, чини добре. Я б сказала, що Старий Заповіт чоловічий, а Новий — жіночий, а гармонія досягається в єднанні обох.
І знову сказав Бог: нехай закишить вода багатьма створіннями з живою душею, і птахи хай літають над землею в небесному просторі. Ніби птахи — це ті самі риби, що заселяють небесні простори. І створив Бог величезних морських істот, і кожну душу живих тварин, якими наповнилися води за їхнім родом, та всяких крилатих птахів за їхнім родом. І побачив Бог, що так добре. Поблагословив їх Бог. У цьому уривку чітко прослідковуються етапи творчого процесу: сказав, створив, побачив, поблагословив. Цікаво, що благословення теж закінчується словом: Плодіться й розмножуйтеся, наповнюйте воду в морях, а птахи нехай множаться на землі! Зміст повідомлень фактично дублюється, відмінності спостерігаємо лише в дієсловах дії. Для чого введені ці повтори інформації? Для посилення емоційності? Для того, щоб наголосити на певній думці чи для того, щоб шукаючи відмінності між повідомлюваним, ми таки звернули увагу на циклічність дії: сказав, створив, побачив, поблагословив, сказав, тобто Бог вчить нас діяти словом. Ідеальний текст — це не тоді, коли немає чого додати, а тоді, коли немає чого відняти. Бог у такий спосіб встановлює контакт із нами, прислухається до реакції на текст, що у жодному разі не повинен звучати як сухий інформаційний матеріал, текст живе разом із нами, бо ми його оживляємо словом і думкою, наше завдання продовжити цикл «сказав, створив, побачив, поблагословив, кажучи». Мова підтверджує нашу божественну сутність, ми словом покликані благословляти, але дуже часто наше слово стає небезпечною зброєю в руках нерозумних, і замість того, щоб творити життя, ми вбиваємо гнівним словом. Що Ісус каже про гнів: Ви чули, що було сказано прадавнім: Не вбивай, а коли хто вб’є, той підлягає суду. А я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака (арамейською — дурень, виродок), підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєні огненній (від єврейської назви долини Гінном — яр на південь від Єрусалима, який став звалищем для сміття, там постійно горів вогонь).
Далі сказав Бог: хай виведе земля живу душу… тож створив Бог земних звірів… і побачив Бог, що так добре. Знов прослідковуємо ланцюгову реакцію: сказав-створив-побачив. Земля вивела за Божим Словом, а Бог створив. А далі йде заклик у наказовій формі: Нарешті сказав Бог: Створімо людину за Нашим образом і за Нашою подобою, та нехай люди панують над рибами морськими, птахами небесними, і над усією землею. Поширене питання: до кого звертається Бог? До Духа Святого, до Себе внутрішнього. Чому раніше йому вдавалося самому вивершувати творіння? Чому людину потрібно було створювати у Святій взаємодії?
Всі знають, що існує дві версії за Біблією про створення людини. Я думаю, що це не версії, а два різні способи створення Перший - ідеальний:. “І створив Бог людину за Своєю подобою, - за Божим образом створив її (однина); Він створив їх (множина) чоловіком і жінкою”. Звідки взялася множина? Множина як єдине? Так створені були небожителі, янголи. А з пороху Бог виліпив людину, бо не було кому землю обробляти. “Взявши порох з землі, створив Господь Бог людину, - і стала людина душею живою”. Земні люди отримали образ, і екзистенційне прагнення все життя наближатися до подоби Божої, все життя повертатися додому, сходити до небес. Бог любується своєю працею, освячує свій день відпочинку, висловлює аргумент на створення людини: “Адже до того на землі не було жодної польової рослини і ніяка польова трава ще не зійшла, бо не дав Господь Бог дощу на землю, і не було людини, щоб її обробляти ”. Вперше відбувається процес без Божого слова: “Та з землі підіймалася волога і напувала всю поверхню землі”. Невже все, створене Богом, з моменту створення стає самодостатнім? Земля сама в собі вже мала вологу, щоб запліднити себе, бо раніше вже було Слово, що створило землю. Далі описується детальний процес творення земної людини із земного пороху, це вперше Бог творить не Словом, а творчою працею: “Взявши порох з землі, створив Господь Бог людину. І вдихнув у її ніздрі життя, - і стала людина душею живою. І насадив Господь Бог рай на Сході Едему, й оселив там людину, яку створив”. Після створення людини Бог стає садівником, його ніби творіння руками із землі, тобто праця, захоплює більше, ніж ідеальний світ у високості. Окрім плодових дерев, Він також виростив два унікальні: дерево життя та дерево Пізнання добра і зла. Що це за види? що за сорти дерев? для чого їх зрощено? чому їхні плоди несуть смерть? чому про цей завіт Бог сповіщає Адамові, коли ще Еви не створено? нащо було їх створювати, якщо вони такі небезпечні? для чого провокувати своє творіння? це екзамен? чому кара є такою суворою? чи, може, Бог по-справжньому сердитися на своє творіння? Він Творець усього і Закону в тому числі, може, зрештою, це гра в межах волі, мовляв: “Людино, ти спробувала раю, прийняла правила гри (закон), прийняла самостійне рішення жити через пізнання, методом проб і промахів (так здобувають досвід малі діти), тож ж іди, живи, твори, помиляйся й виправляйся, але пам’ятай, я чекатиму на тебе вдома, і ти прийдеш, як тільки я покличу.
Адам стає Богові ніби помічником, представником Бога на землі, стає співтворцем, бо саме Перший Чоловік дає імена та назви всьому живому. Після цієї клопіткої праці до нього приходить усвідомлення, що немає на світі жодного помічника йому, Адамові, тож став Адам і собі просити помічника, подібного до нього самого. Звернімо увагу, що це було прохання Адама, воля його не скута авторитарним Батьком, Бог виконує його бажання. Цікаво, щоб витворити Еву, Бог навіює на Адама сон. Невже це не свідчить про несвідоме, глибинне, приховане? А це все про нас, про жінок, яких витворено із ребра чоловіка, є фрагмента тіла, основна функція якого - захищати серце - найважливіший орган людини. Жінка - це та частина чоловіка, що виходить на передній план, коли він присипляє свій розум, це емоція, це бажання; її сила в тому, що колись вона була найближче до серця і вона покликана захищати серце свого чоловіка. Не можу втриматися, щоб не сказати кілька слів про ріку, що виходила з Едему, щоб зрошувати рай. Образ річки фантастично прописаний у творі “Сідхартха” Г.Гессе. Річка вчить, що прагнути вниз (те саме, що поринати у глибочінь) - це добре. Вигнання з раю, на перший погляд, найгірше, що могло статися з людиною (досі можна вільно почути звинувачення Еви в поїданні того плоду), та хіба могло бути инакше? Якщо падаєш на саме дно, то шлях залишається тільки нагору; падати легко, карабкатися вверх крок за кроком важко, але кожен крок дарує досвід, який, як відомо, не можна ніяк инакше надбати: “Побачила жінка, що дерево придатне для їжі й на вигляд воно приємне, оскільки було бажання одержати знання”. Навіть коли людина перебуває на самому дні, вона невидимими хвилями поєднана нерозривно з небом, зірки, як Боже світло, що пробивається крізь сито небес, завжди показує шлях додому: “Чи не хочеш ти сказати, що річка в той самий час повсюди: де виток і де гирло, де водоспад і де перевіз, на бистрині, у морі, в горах — повсюди і водночас, і що для неї не існує теперішності й немає й тіні майбутнього? — Саме так, — мовив Сіддхартха. — І коли я це збагнув, то ще раз поглянув на своє життя, і воно виявилося також річкою, і хлопчика Сіддхартху від чоловіка Сіддхартхи та старця Сіддхартхи не відділяє вже ніщо дійсне, а тільки тінь. І попередні народження Сіддхартхи також перестали бути минулим, а його смерть і повернення до Брахми — майбутнім. Нічого не було, нічого не буде; все є, все має сутність і теперішність”. Річка, що виходила з Едему, ділилася на 4 протоки, це ніби роздоріжжя, але вони мають спільний виток, тобто неважливо на які шляхи занесло життя, кожна людина має шанс повернутися додому. Річка, на думку Г.Гессе, також вчить слухати і погамовувати в собі пристрасті, судження, думку.
У Біблії дуже стисло подана інформація, ніби викресталізувана істина, що не обмежує волі сприйняття читача: “ Слова не йдуть на добро потаємному змістові; коли про щось скажеш, воно неодмінно й ту ж мить стає трохи іншим, трохи фальшивішим, трохи глупішим…” (Г.Гессе “Сіддхартха”). Біблія містить слова-символи, які маємо ми декодувати з превеликої любови й прагнення пізнати Бога. Бог сказав, що недобре бути чоловікові самотнім. А хіба категорія самотности була б можлива, якби не було инших людей, бо ж тільки їхня відсутність уможливлює самоту. І Бог створює насамперед помічника, бо ж настановив Адама обробляти та доглядати Едемський рай. Хібе це не підказка для тих людей, що заблукали? Дбайте про місце, де вас оселив Бог, працюйте надхненно в саду, насолоджуйтеся працею.
ID:
1025596
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.11.2024 08:33:15
© дата внесення змiн: 01.11.2024 08:33:15
автор: Алла Гонда
Вкажіть причину вашої скарги
|
