Кохання не гарантує сенсу життя, але непомітно до нього підштовхує.
А. Б. Підводний
Я помиляюсь іноді сильно,
Гублюся в істинах свого життя.
Я розумію, що це безодня,
І вже благаю, як сну забуття.
Бува обдурююсь надто часто
І забуваю життя закон.
Я все копаюсь в думках невпинно.
Чогось чекаю четвертий сезон.
Не пророкуєш мені богеми.
І сам не виріс ще до пуття.
Та я не зміню цієї теми,
Адже кохаю до сум’яття.
Я неспокійна. Тримай! Я дика.
Я ніби сильна. З тобою слабка.
Тут я повія. Там -- справжній янгол.
Моїм личинам нема кінця.
Суюся знову у кожну дірку
І , як професор вивчаю ґрунт.
Ця тема довга. Ця тема вічна.
Вона живе на останній фунт.
Один за одним пускаю смайли.
Сліз не побачить чужий, дарма.
Моя історія – замкнені файли.
Моя любов – це тюрма, тюрма.
Біжу від себе. Куди, не знаю.
Тікаю в гори. Чомусь лечу вниз.
Кого кохаю? Навіщо чекаю?
Брешу собі. Цей нікчемний слиз.
Чи варто жити тобою, не знаю.
Боюся правди, тремчу від брехні.
Кудись іду. Чогось досягаю.
Ти мій маяк, путівник у житті.
