Скинутий ідол (у співавторстві з Лілією Ніколаєнко)
Знаєш, не хочу я більше так вірити,
Зерна надії пов’ялої сіяти,
Марити звуками, ритмами, зорями,
Слухати серце, розтяте і зболене…
Жити надіями, мріями, римами,
Важко тепер коли стали чужими ми.
Годі себе марно спогадом тішити,
Краще усе так, як є - так залишити.
Віриш, забуду усе, що не сказане,
Щастя завмерло між твоїми фразами,
Згасло усе в що хотіли ми вірити…
Болі розлуки словами не зміряти.
Скину любові я ідола грішного,
І самотою, вже звичною, втішуся.
І на жертовнику полум’я стишиться…
Згасне навік… Тільки попіл залишиться…
Це не вірш...
Це не поезія...
Це не творчість...
Це щось , що не можна назвати,дати характеристику і описати...Але це моє,щось в ньому є дуже близьке для мене і напевно не лише для мене... Безперечно в обране
Endy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так близька.
Дякую вам за коментар. Надзвичайно радий, що сподобалося!!!!!
Безперечно в обране
