У білих хмарах голубого неба,
Я бачу образ схожий так на тебе.
До нього простягаю свої руки,
Та ти далеко, поруч лиш розлука.
Я з нею мерзну, навіть замерзаю,
Тепла від тебе й ніжності чекаю.
Вже осінь - чарівниця на порозі,
А ми ніяк зустрітися невзмозі.
Листи тобі я знов пишу в розлуку,
Тебе чекати, то для мене мука.
Та вірю я, що буду ще щаслива,
Хоч осінь інколи буває і примхлива.
ЇЇ попрошу, будь до мене добра,
Не лий дощем, щоб не була я хвора.
Осип дарами бабиного літа,
Й твоїм теплом, щоб я була зігріта.
Я так закохана в цю пору року,
Хоч завдає, вона нам і мороки.
Без неї жити, зовсім не цікаво,
Тому зустрівшись, вигукну їй... Браво!!!!!
Відмінний вірш! 
