Прийшло блаженство, і я тіло
У ліжко на спочив кладу.
Душа, як вивертень, несміло
Спішить втекти в простори сну.
І, відірвавшись від земного,
Шляхами болісних видінь,
Біжить із тіла, ще живого,
Щоб наздогнати хвіст надій.
«Вернись!», – кричу я безголосо.
«Це тільки сон, ти ж – не чужа!»
Що ж так глядить на мене косо
Моя замучена душа?
Пробудження тяжке настало.
Брутальність нашого буття
В безсиле тіло душу гнала,
Щоб знову об’єднатися.
Все залишилось, як раніше:
Дорога, дім і кущ плюща…
Та стало тіло зовсім іншим:
Зайшла оновлена душа.
