А на любов претендує хіба що кицька (присв. Р. Р. )
А на любов претендує хіба що кицька.
Білосніжне пухнасте створіння,
Про яке ти так довго мріяв.
Хотів покликати її. Гадав, що досі близько...
Але з кватирки у обличчя тільки вітер віяв.
Хололо на душі. Холонув чай у подарованій
Твоєю дорогою (ще колись) кумедній кружці.
Тебе забули всі. І лиш вона ще досі любить...
Ніжно гладиш кицьку по руденькій смужці, за вушком...
Памятаєш, кепкував із неї, що вона руда...
Грайлива дівчинка з зеленими очима?
Така тендітна, віддана, смішна...
То спогади... Це чудо за плечима.
Нема її. Ти сам її прогнав.
Тепер у гардеробі тільки чорний.
Білявка кицька. Ось і втіха вся.
Ти не повернешся. Ти просто надто гордий.
Прокинешся лиш якось уночі.
Піднімеш слухавку. У відповідь -- ні слова.
Ви з нею лиш на люди - силачі.
Та в душах ваших страх і вічна втома.
Влучно згадано про гордість!Скільки через неї скалічено доль...
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так ви праві цілковито... гордіть погана штука... І зовсім недоречна в стосунках... проте ті, що її немають свого роду принижуються і страждають більше...
якщо це звір, то тигр, і дуже добрий=) ну, а якщо серйозно,то Р.Р. насправді чудова людина...
Так, правда, віднайшла не так давно =))) це вірші дворічної давності.. тому, зараз це таки саморонія...
