Метром підземним навмисне обминаєш район спокуси прийти до совісті за осіннім “пробач “ в незаштореному вікні багатоповерхівки з поглядом в час сходу надії на те що весною цвістиме липа шкло віддзеркалюватиме зіниці що з жалем залишаться краплями щирості і навіть страх вже не зможе проникнути в світ відгороджений сіткою від комарів тебе ж вони знайдуть навіть в метро
