Ви вслухалися колись, як дзвенить літо? Соловейком, іволгою, дзвіночками, швидкими порогами... Але приходить осінь. Помалу відлітають соловейки, втрачає голос іволга, дзвіночки натягають опале листя на кришталеві шапочки і засинають. Тільки пороги все ще шумлять потрохи, бурмочуть і сердяться.
Рання Осінь прокидається в айстрах. Вона знічев’я трохи підфарбовує хризантеми і летить до озера вмиватися. Поп’є нектар з останніх волошок, капне трохи аспірину в шипшинові ягоди – і малює. А коли і задумається: «Де ж ти, Жовтню милий? Чи довго тебе чекати?». Звісно, бо Вересень вже набрид – нап’ється стиглого кавунового соку і засинає в недоспілих гарбузах. А літо ще хазяйнує. Не може Осінь його вигнати – рання ще, молода, слабенька.
Сиділа одного разу вона біля озера і прислухалася. Ніжно шумів очерет, співали птахи, що ще не чкурнули за серпневими ранками у вирій... І роси дзвеніли якось особливо... Захотілося Осені поспівати.
Взагалі, Осінь – талановита вокалістка. Ви чули колись її трелі в діброві? А в Карпатах різнобарвних? Інколи й соловейки затримуються, щоб хоч на одному її концерті побувати.
Але щось не співалося. Чи то голос сів, чи застудилася... Але пісні не вийшло. А потім зрозуміла - забула усі пісні!
«Де ж ти, осіння пісне?» - прошумів вітер. А Осінь заховалася від сорому в троянду і проплакала ам до вечора. І заснула.
Вже вранці знайшов її там Вересень. Пролетіло бабине літо, гарбузи достигли, час вже й за горлову братися. Будила його завжди пісня Осені, а тут... Розповіла йому все красуня. Полетів Вересень на пошуки.
Прилітає він в село, та й питає дітлахів: «Які пісні співає рання осінь?». А вони сміються: «Про бабине літо, звісно. Як поля готують до зими. Як школа починається. Як відлітають птахи.»
Запитав у жита в коморі, а воно каже : «Пісні в Осені про урожай великий. Про збіжжя, хліб гарячий, картоплю, городину різну...».
Залетів Вересень і до ріки. Вона ж про хлюпотіла щось про перші тумани і помчала далі.
Горіха розбудити не вдалося, а липа, засинаючи, прошелестіла: «Про насіння, про паростки, що в листі ховаються... Ех, Осінь... А ти, Веснонько, де?». І вона заснула.
Невеселий повертався Вересень. А Осінь зустрів щасливу. «Не турбуйся! – мовила вона і поцілувала його в розпашілі вуста, - Дякую дуже, звісно, але у мене вже нові пісні. Я просто вже не рання Осінь, а ти – не Вересень вже теж...»
Жовтень кивнув, посміхнувся, і полетів відсипатися після дороги в гарбузах. А їх вже забрали...
чудова розповідь 
