Виходжу на арену знов і знов…
Щоб вдовольнити натовпу жагу,
В пісок свою й чужу зливаю кров,
Шинкую плоті на м’ясне рагу.
Меч - гладіус сіяє у руці,
Що вершИть, мабуть справедливо суд.
За помахом спроваджує в мерці,
Здригаючи у Колізеї люд.
А ті, видовищ прагнуть і хлібця,
Імперії розбещені сини.
За цезарем, що підуть до кінця,
В динаріях зміряючи чини.
Їм байдуже хто виживе в січі.
Лиш переможцю: - Аве!!! – і: – Життя!!!
Від волі гладіатора ключі,
То кесареве пальцепідняття.
Якщо ж монархів перст укаже вниз,
Легіонери випустять мій дух.
Та, може урятує ще каприз,
Зіпсутої матрони – хіті рух.
З арени нині тягнуть - не гаком…
Троянд пелюстки злиплись у крові,
Що плебес розпилив над чужаком,
Авансом за видовища нові.
Всміхається, я знаю Смерть усім,
Та квит дає у потойбічний світ
Першочергово і негайно тим,
Хто їй зухвало шкіриться в одвіт.
Спасибі за комент та візит! 
Щиро дякую!!! 
ммм,чудово
