Я бачив пана під дощем -
У карнаваловім плащі,
Із дзьобом птаха,
Він тихо скаржився: мовляв,
Когось ловив та не спіймав,
Такий невдаха...
Ніч, і навколо ні душі.
Озвались брязкотом ножі
В його кишені.
Я відсахнувся і побіг
Не розбираючи доріг,
Мов навіжений.
І нині дощ, як уві сні,
Жовтневий вечір при вікні,
А в тебе сльози
Прозорять пальці та персні,
І в тім ввижається мені
Якась загроза.
Терновий присмак в тій імлі,
Що віддзеркалює на склі
Обличчя миле.
Знадвору чути тихий марш.
Ти розгорнула, наче плащ,
Скорботні крила.
