Ельза обережно торкнулась мідної ручки старих,
обдертих та хриплих від часу дверей.
Сукня з органзи, через її хаотичні, несміливі кроки, нагадувала
шурхіт сухого листя, яке оберемками падає на обличчя підлоги.
Вона увійшла до кімнати, де ще донедавна мешкало її минуле,
де вона
часто сиділа поряд з ним, відчуваючи нестримне блаженство та спокій.
Тихо так, наче ще от-от і буде світати.
Опудало фазана на стіні, декілька репродукцій Далі.
Переповнені вщент канцелярським начинням шухляди,
що наче пороззявляли свої пащі
від подиву, старий комод, на ньому різьблена рамка без фото.
Ельза ледь стримувала від хвилювання приступи жаху й блювоти,
там за вікном у нічній імлі цілісіньке військо жахіть перегнивало рештками.
Вона дістає з самого пекла безладу понівечену, стару палітурку, на мить щось
всередині терпне. Там, на сотій сторінці вона, здається, залишила своє серце.
Там забуте Господом місто, що кишить повіями та брехнею,
важка гаряча сльоза котиться вниз, Ельза облизує нишком слід від неї.
Там поцілунки на смак як цукати, теплі обійми і списана дотиками вщент білизна.
Його шалено красива посмішка та очі,
в яких переливається відтінками полум'я смарагд.
Ельза перегортає книгу сторінка за сторінкою, всмоктуючи ніздрями її душу,
так пахнуть стиглі, налиті сонцем виноградні грона,
так пахнуть ступні жінок, що танцюють на них, вичавлюючи сік.
Так пахнуть ромашковим полем гриви буланих коней, що скуйовджені вітром,
звисають поверх повік.
Так пахнув комір його сорочки, коли вони танцювали під Еллу Фіцджеральд.
Читати про свою любов для Ельзи було так, наче знову обпектися і щоб
не залишилось рани інстинктивно триматись пальцями за мочко вуха.
Вона читала в голос, а він, зітканий з найтонших волокон, майже непомітний,
сидів навпроти, обіймав її поглядом і тихо слухав.
