Дві тисячі років назад…Двір прокуратора юдейської провінції Понтія Пилата. Велика юрба юдеїв на чолі зі своїми князями та первосвящениками приводять судити злочинця якого звати Ісус родом із Назарета.
Серед юрби вирізняється єдина постать – так це він, чоловік середнього росту середньої статури з ясними великими очима та світлим волоссям. Тепер від його краси мало що залишилося. Весь обшарпаний , під очима синці видніються…за ним до двору входить народ. Цей народ що ще вчора кричав – осанна нехай живе Ізраїльський цар!Слава синові Давида! - скоро кричатиме – розіпни до Пилата. Цей же самий народ що ще до недавна визнавав його за авторитет , за великого проповідника і вчителя тепер прийшов щоби винести над ним свій остаточний суд – смерть! Той самий народ убачивши його чуда говорив що то пророк нині засудить його на розп’яття!
Гамір що зчинився був біля воріт поволі почав затихати,але не надовго. Раптом римські воїни зачиняють ворота починає зчинятися знову крик юрби, починаються сутички, переходять до зіткнень римських солдатів зі слугами первосвящеників.
В той же час Ісус стоїть ніби відгороджений від них. Ніби це його не стосується. Колишній проповідник зраджений своїми найблищими послідовниками котрі ще вчора були готові за нього померти а сьогодні сховалися серед юрби і дивляться що буде далі…
Ось кілька вояків підходять до нього і забирають та відводять на підвищення куди має зараз прийти прокуратор щоби вершити своє правосуддя.
На балконі видно як появляється постать. Це і є той самий правитель ненависний усім юдеям Пилат Понтійський. Про його жорстокість і немилосердність всі давно уже чули тому його страшенно ненавиділи.
З темноти виходить постать чоловіка років сорока. Трохи лисуватий,міцної тіло будови і низького зросту ,як на військового. На правій руці у нього великий перстень – це той самий перстень що його носив свого часу останній представник династії Хасмодеїв – Гіркан.
Кожен його крок розважний, чіткий. Типовий римський військовий: пихатий ,самовпевнений і боягузливий прокуратор що вийшов судити ще одного Юдейського месію котрий ходить і підбурює народ до повстання проти римської влади…
Наближається одне із найбільших Юдейських свят – Пасха. До Єрусалиму стікаються тисячі людей з усіх найблищих околиць. Пилат розуміє що справу цього Назорейського вчителя на довго затягувати не можна, інакше можуть бути досить погані наслідки. Він аж ніяк не хоче нікого зараз засуджувати. Сьогодні в нього дуже гарний настрій(В Пилата часто був мінливий настрій) і він не хоче ніяких смертних вироків підписувати. Але лише хоче перечекати поки закінчиться то юдейське свято і повернутися назад о свого палацу в Кесарії що над морем.
Однак стає зрозумілим що це не просто якийсь в’язень ,долю котрого він швидко вирішить і всі забудуть. Ні – це хтось досить відомий в їхньому народі. Пилат почав нервувати. Він вийшов на звичне судівне місце і сів у великому кріслі, на котрому свого часу засідали Юдейські вожді народу починаю від Юди Молота, потім представники Хасмодейської династії, пізніше Ірод Великий а тепер – він римський прокуратор Понтій Пилат.
До нього зараз же приступили старійшини на чолі з Анною та Каяфою. Ці два останні були зять із тестем і мали велику владу в народі.І хоча вони були лише священиками мали свій вплив у народі і могли утримувати суспільство у своїх руках.
Пилат спитав їх що вони прийшли до нього з цим чоловіком. Тоді вони почали викладати своє обвинувачення: …цей чоловік говорив що зруйнує храм цей і за три дні знову його відбудує!
- І що мені з ним робити?- питає тоді Пилат.
- Розіпни його!на смерть його!-почав кричати народ –не хай буде він розіп’ятий!Стратити його!
- Але що він такого зробив вам що я маю його так покарати? – продовжував правитель. Це здивувало його бо часто люди ставали на захист засудженого, прохали про помилування а тут…
- Тоді він наказав завести Ісуса до середини свого двору…
Закритий двір являв собою подвіря оточене з усіх сторін будинком. Сюди також виходили вікна з окремих кімнат,з низу кругом були зроблені арки а по самій середині стояв гарно зроблений фонтан і біля нього лавки.
Пилат провів Ісуса і сів на лавку біля самого фонтану. Він з цікавістю розглядав в’язня. Ще будучи в своєму палаці в Кесарії він багато чув про цього вчителя як по добру і розумну людину. Пилата дивувало те ,за що люди котрі ще зовсім не давно так ним захоплювалися враз усі відвернулися він нього. Ісус мовчав. Тоді прокуратор бажаючи почути щось почав:
- Ну то скажи мені чому тебе відрікся власний народ?
Ісус і далі мовчав.
- Ну що ж … мовчи і далі – промовив похмуро Пилат – але ти певно знаєш те,що я маю право тебе відпустити або покарати смертю!
- Твоя влада від того хто послав мене . Інакше не мав би ти ніякої влади якщо б не було це дано тобі з гори.
Ці слова дуже вразили Пилата. Він на якийсь час замислився. Про що він міг думати у той час ніхто не може сказати але було видно що він є чимось збентежений. Правитель встав, підійшов до фонтану сів на нього і довго дивився у воду, а тоді спитав:
- Скажи мені Галилеянине, що саме ти розповідаєш людям?
- Я є дорога правда і життя ,- мовив Ісус.
- Правда?,- здивовано спитав Пилат,- що таке правда Галилеяненине ?Хіба ж не твої одноплемінники видали тебе ?
Потім він встає і йде геть. Пилат виходить до народу. Н адворі знову гамір. Люди кричать. В середині юрби зчиняється заколот що переростає знову у бійку. Тільки побачивши його люди трохи заспокоїлися. Пилат знову сідає на своє звичне місце і каже:
- Я не бачу нікої провини в чоловікові цьому за яку його можна було б судити. Зрештою… оскільки він галилеянином тож ідіть до Ірода – Агриппи .Нехай він розбирається з цим. Що мені до того?!
Він наказує вигнати людей з подвіря разом із в’язнем . Юрба людей виходить із брами і направляється до палацу Ірода Великого, того самого Ірода що свого часу наказав убивати малих дітей. Тепер від колишньої величі і могутності батька залишилось лише саме імя. Сам Агриппа був хворобливим та ще й не сповна розуму, і тримався на троні лише завдяки тому що не втручався у політику. Єдиним його зайняттям були гулянки. Він влаштовував у своєму палаці справжні оргії. До Єрусалиму приїжджав лише інколи щоби показатися що він також як і всі правовірні юдеї шанує свята.
Це був чоловік тридцяти п’яти – сорока років,середній на зріст із запухлим від вічного п’янства лицем, малими очима і великим носом. Він також чув колись про сина теслі із Назарету хоча сам його ніколи не бачив. Агриппа саме в той час встав і поснідавши наказав привести Ісуса до себе. Він дуже хотів побачити яке – не будь чудо. Поглянувши скоса на в’язня він спитав:
- Це ти той що про нього говорять люди?
Але той не говорив ні слова.
- Що ж ,- продовжував говорити Агриппа ,- не хочеш – і не говори …але зроби мені… зроби мені якесь маленьке чудо… ну хоть якесь …зовсім маленьке!ну!
Але відповіді не було знову. Це вельми засмутило напів дурного етнарха.
- Що ж … ну якщо ти не хочеш зі мною говорити…заберіть його геть з відси … він якийсь дивний і взагалі скоро пасха я хочу бути чистим а ви… приперлися до мене і хочете щоб я засудив на смерть якогось чоловіка. Ідіть з ним до Пилата. Він правитель нехай розбирається сам!
- Але ж він наказав іти до тебе ,- промовив Каяфа головний серед них,- він мусить померти бо ж назвав себе сином Бога !
Коли Агриппа почув це то ще гірше почав нервувати. Він ходив по кімнаті, щось бурмотів сам до себе. Махав руками а тоді крикнув:
- А ви хочете вбити його моїми руками? Ні, робіть це самі. Ідіть … ідіть до Пилата до кого завгодно але забирайтеся звідси і не приходьте більше…геть!
- Що ж прийдеться таки вернуся нам до Пилата-, промовив Анна,- може щось по дорозі придумаємо. Самі ж бачите що від цього нема жодної користі….
В цей час уже ціле місто почало прокидатись від сну. Люди ходили по вулицях ,гомоніли . Однак було важко не помітити велику масу людей що просувалася , і привертала до себе увагу оточуючих.
По переду йшли первосвященики. Вони говори щось між собою. З усього було видно що розмова була надто напружена . До цієї юрби почали приєднуватись люди, так що скоро назбиралась велика маса. Між ними були такі котрі були відкрито настроєні проти особи Ісуса, і пропонували закидати його камінням (згідно зі звичаєм Мойсея) проте Каяфа був чомусь явно проти:
- Ні!Ми не можемо допустити ніяких самовільних дій,- сказав він,-чи ви не бачили які маси збирав він…подумайте що тоді про нас скажуть люди…це ж не якусь повію каменувати, котру ніхто потім не згадає… а ще якщо дізнаються галилеяни ,що тоді?
- Що ж тоді робити ,- спитали два інші що йшли поруч,- а якщо Пилат не захоче його вбити?Як же ж нам його позбутися?
- Треба за будь – яку ціну вмовити – нехай Пилат сам його засудить…Тоді ми будемо ні причому …тоді вийде що він порушив римський закон і поніс за це кару!
А тим часом Пилат сидів у себе в палаці – в твердині Антонія. Це було найбільш захищене місце в цілому Єрусалимі, і свого часу було створене ще Антіохом . Він насолоджувався тим ранішнім спокоєм що панував ранком у місті.
- Щось надто тихо в місті -,звернувся він до свого сотника,- може… народ цей трохи почав розуміти що таке цивілізованість, хоча дикуни вони залишаються дикунами…о боги,як же я хотів би перебути спокійно ці дні і спокійно повернутися назад до Кесарії…
- Так,мій пане! Але боюсь що ця тиша є надто підозрілою…Щоби це затишшя не стало первіщеням якоїсь бурі ,-відповів Корнелій ,- сам знаєш пане який це народ !
- Так …знаю ,знаю…я ще не встиг приїхати а вони вже ще трохи і вчинили б заколот.
Раптом до кімнати вбіг слуга. Його вираз обличчя не віщував нічого доброго:
- Мій пане Юдейські старшини знову перед брамою!Вони вимагають щоби ти вбив того чоловіка!
- Що ,вимагають?-,аж крикнув Пилат,- як ж е вони мене дістали. Нікчемний народ що нищить своїх проводирів…добре відіпри браму…
… Двір вмить наповнився людьми що кричали і тиснулися щоби бути по блище до переду. Крик , гамір , волання – і знову він. Так той самий обвинувачений. Виходячи до народу Пилат побачив його і остовпів:»добре я говорив собі що це не проста справа і так легко воно не скінчиться »- подумав про себе. Він став розгубленим бо знав що первосвященики прийшовши вдруге конче знайдуть щось щоби його засудити.»Але чому,- питав сам себе,- що ж він їм такого міг зробити ?От сидить один злочинець Бар Абба , як він сам себе називає,той справді заслуговує на смерть: підняв заколот, замах на мого центуріона …чому його вони не хочуть розіп’ясти , але цього що нічого не винен? Зрештою що мені до того?»
- Чого знову прийшли до мене?-, перше слово яке міг вимовити Пилат ,- я ж вам виразно сказав:»ідіть до Ірода» Чого ще від мене хочете?
- Він повинен померти ,- закричали священики,- він повинен померти !
- Що ж він зробив такого через що я міг би так скарати-,спитав првитель,- я покараю його батогами і відпущу.
- Ні ,він має померти !Розіпни його!
- Відведи в’язня до середини,-звернувся правитель до сотника.
У внутрішньому подвірї твердині знаходилася кімната для покарання , так звана преторія. Її назва походила ще й від того що у внутрішньому подвірї розміщувалися воїни – преторіанці. Пилат підійшов до в’язня. Він довго вдивлявся в Ісуса. Потім щось довго шепотівся із сотником , а тоді звертаючись до нього запитав:
- То ти справді Царем юдейським?
Ісус йому відповів:
- Це ти так від себе говориш чи тобі інші про мене так оповіли?
- То отже ти є цар?,- перепитав Пилат
- Ти кажеш що я цар,- відповів Ісус,-. Я прийшов у світ щоб свідчити про істину.
- І що ж таке ця істина?-,спитав Пилат і додав,- ось дивися – твій народ тебе відрікся і видав мені. Що ти їм такого зробив?
- Царство моє не є від цього світу. Якщо б воно було від цього світу слуги мої воювали б за мене і не віддали б мене в руки юдеям. А той хто видав мене тобі має більший злочин.
- Що ж !,- задумливо мовив правитель. Він зрозумів що розмова уже скінчена.
Так на його віку попадали різні випадки різні :«месії-повстанці, але коли справа приходила до смертної кари вони різко мінялися;просили ба навіть благали про помилування, плакали, говорили все що завгодно аби лише їх залишили живими – а цей! Ні ,він зовсім інакший,не схожий на жодного злочинця. Він свідомо розуміє що говорить а головне як він це робить – без найменшої злості чи ненависті, без погоди до тих хто його обвинувачує. Що ж це за такий чоловік дивний.»
Хоч як він хотів відпустити цього юдейського вчителя однак нічого не міг зробити – той сам ніби навмисне не йшов на будь – які діалоги з ним. Пилат розумів що в справі дедалі більше наростає конфлікт. Тому він наказав віддати Ісуса на катування. Цей процес проводився тут таки у преторії . воїни роздягли в’язня і прив’язавши до стовпа що стояв посередині почали бити різками та скорпіонами, котрі впинаючись в тіло людини виривали з неї м'ясо, живу плоть завдаючи в’язневі не людських болів. Батоги або скорпіони мали на кінчиках прив’язані до шнурків камінці або спеціальні кігті, що впиваючись в тіло виривали м'ясо зі шкірою. Тіло людини ставало неначе суцільна рана а колишня форма людини втрачалась на завжди. Ця форма катування застосовувалася до в’язнів котрі мали за собою великі злочини. Людина котра проходила ці форми знущання навідь якщо й залишалася в живих то залишалася назавжди калікою з фізичними і психічними травмами. Тіло Ісуса покрилося першими слідами від різок. Було видно як він щось шепоче – ні він не просив помилування і не кляв своїх катів, що ж шепотів цей юдейський равві… але катів це мало хвилювало – вони сумлінно виконували свою роботу…
Тепер Пилат сидів на своєму кріслі і мав остаточно вирішити долю чоловіка з котрим ще не зовсім давно говорив.
- Ви добре знаєте що на ваше свято я маю добрий звичай відпускати одного вашого в’язня ,- звернувся правитель…але народ перебив його і почав кричати:
- БарАббу !відпусти нам БарАббу Верни БарАббу!
- Приведи того в’язня,-звернувся Пилат до Корнелія
За кілька хвилин на балконі зявилась постать зв’язаного БарАбби котрого вело двоє воїнів. Його страшний погляд проникав наскрізь і вбивав своєю ненавистю до всього живого. Це була людина що усвідомлювала що життя її вже скоро скінчиться. Йому ще не було і сорока років. Порваний одяг,розпатлане волосся, скуйовджена борода – все в ньому виказувало що це не розкаяний злочинець і вбивця. І от тепер він стоїть перед народом, стоїть на судді. Ще до не давна він був відомий своєю жорстокістю і нелюдськістю – тепер. Ще зовсім не так давно він був шанованим серед золотів і був одним із вождів що мали вчинити повстання – а тепер. Тепер він ніхто – просто злочинець що чекає свого вироку. Скоро буде проголошено що він засуджений до смерті через розпяття і все. Його життя скінчилося. Все скінчено. А ще кілька днів тому він був на волі але жадоба слави спровокувала його на той вчинок. Він іще з кількома чоловіками вчинили заколот в місті, повстання котре не вдалося. Тепер він чекає на свій засуд ,чекає на смерть. Зараз лише прозвучить вирок Пилата і…і все. Єдиний шлях за місто – а там його розіпнуть на хресті і залишать повільно вмирати в муках.
Однак щось тут не так – народ кричить розіп’ясти якогось Ісуса а його відпустити. То й самий народ що кілька днів тому його не хотів підтримати сьогодні хоче його звільнити, і навідь первосвященики стоять на чолі цієї юрми.
- То кого отже я маю відпустити -,питає Пилат ,- БарАббу чи Ісуса що звете його царем юдейським?
- Верни нам БарАббу!відпусти БарАббу!-,почав кричати народ.
Ця мить для БарАбби була ніби тріумфом. Він почав себе відчувати ніби переможцем. Так ніби він переміг і ненависного Пилата і увесь рим.
А що Ісус – він молиться. Він розуміє що його чекає і ніби сам хоче щоби це все якнайшвидше закінчилося. Здається що він знає від самого початку чим усе закінчиться, знає свою долю. Духовно він уже там – на Голгофті. Його мовчання неначе мовчання нерозумного що не може себе захистити ,або мовчання злочинця що не має чим себе оправдати …Ісус мовчить… Йому ніби байдуже до первосвящеників, до слів римського прокуратора…Він весь час щось шепоче… Його очі сповнені жалю – жалю за народ котрий сам не розуміє що робить відкидаючи свого бога; за місто що буде зруйноване. Ісус бачить страшні картини часу коли війська Тита обляжуть це Святе місто. Йому шкода людей котрі вимруть від холоду, голоду і меча у цій війні. Він знає що чекає Ізраїлький народ… але він мовчить…
- То що отже маю робити із вашим царем?.- лунають слова Пилата.
Тоді весь народ починає кричати:
- Стратити!Розіпни його!
- Востаннє повторюю – чого я маю розпинати вашого царя?
- Нема у нас царя окрім римського цезаря!-,закричали обурені фарисеї,- якщо його відпустиш то не будеш другом цезаря!
- Він не зробив нічого такого що заслуговує на смерть!
- Цей назвав себе сином божим!-,крикнув Каяфа,- це богохульство! В нас один Господь – Бог наших батьків … а цей себе робить його сином!
Як почув це Пилат то ще більше почав нервувати. Він обхопив голову руками…- «о, боги – що ж робиться зі світом цим! Ну чому? Чому? Що ж мені робити?» Він прикликав свого слугу і тихо сказав:
- Швидко принеси мені умивальницю з водою!
- Я не хочу бути винним за його кров -,сказав правитель,- ви ж самі побачите що він є не винен!
Це був останній жест котрим він хотів відвернути хід подій що наближалися. Пилат думав що народ може ще передумає а самі первосвященики без підтримки народу нічого не зможуть вплинути на нього і все владнається. Та раптом сталося те – чого він зовсім не очікував. Народ що пильно стержив за ходом подій став кричати:
- Розіпни його! А кров його буде на нас і на наших дітях! Ми відповімо за його смерть!
Такого повороту подій ніхто не чекав. Навіть Анна і Каяфа налякались тих слів що їх крикнув народ, але вже було пізно. Наляканий Пилат побачивши що наростає бунт і що старшини Юдейські втратити контроль над масами не знав що йому робити. Він встаючи з крісла крикнув до розлюченого натовпу:
- Нехай буде по вашому -, а до сотника тихо сказав,- піди, виконай той суд … над ним….
СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПОПРАВ
Воскреслий Цар, величний Божий Син
Він нині в небі і незмінно править.
При Ньому уряд вибраних мужів.
Бог вибрав їх,..людей і не питали!
Свій час на знищеній землі
Син Божий присвятив навчанню.
Досягши віку тридцять літ,
Почав служіння і «засвідчив правду».
Дух Божий вів Його весь час.
Син на землі постійно був в молитві.
І чуда всі, що для людей чинив,
Без волі Батька не робились скритно.
Яку науку Він навчав.
Що учні з Нього скористали?
Дав ключ для успіху в житті:
Він у любові полягає.
Все, що бажаєш від людей,
Щоби вони тобі чинили –
Роби те саме і для них –
Цей принцип вічно служить миру.
Коли б ми слухали Його,
Не було би проблеми гніту.
Ми не служили б марноті,
Не йшли би за байками свту.
Ісус навчив нас про життя без меж,
Таке, як втрачене Адамом.
Для цього Бога слід пізнати нам,
Та Сина, що Його послав Він!
Івана 17:3 «А щоб отримати вічне життя, потрібно пізнавати тебе, єдиного правдивого Бога, і посланого тобою Ісуса Христа.»
