Зламані крила. Я – на метро,
Демони спостерігають зловіще.
Не знаю, але відчуваю нутром:
Все буде добре. А може, ще гірше…
Ночі з портвейном даються взнаки –
Думки стали хижими на самоті.
Янгол вбив демона… чи навпаки?
Хто я, насправді, в твоєму житті?
Небезпідставні жахіття нічні –
Збільшують шанси на шизофренію.
Ліки від тебе – іще не знайшли,
Жаль, ти не бачиш, як я шаленію…
* * *
Навчила літати, але ж – не падати.
Боляче трохи… Та, все одно –
Нічого не вдієш, нічим не зарадити,
…Зламані крила… Тож, я – на метро.
(6.07.2011, поїзд «Миколаїв - Москва»)