|
-То ти згідна?
-Хіба тобі відмовиш? Мені треба пів-годинки.
-Добре! Я чекатиму.
Ранок обіцяв гарний день. Настрій стягнув мене з ліжка о шостій ранку. Ще вчора я обіцяла собі прокинутись раніше,
так і сталось. Та хтось обтяжив мої вії і потягнув у вранішній сон. Вранішній сон найсолодший. Особливо останні п'ять
хвилин... Їх завжди бракує... Ніч така довга, а сон такий короткий, всього п'ять хвилин. П'ять хвилин щока до щоки,
очі в очі, і ніяких цілунків))) Та не сьогодні, бо сьогодні... Він цілував мене, а якщо чесно - дражнив мої губи,
стягував ковдру, тягнучи кутики теплим подихом у зелень. Я повелась як мале дитя за тою цукеркою, а в тій зелені
він розтанув((( Уранці трава мокра і холодна, а поріг теплий, жовтий котик зігрів його для мене, отож я вмостилась
на ньому, щоб згадати хоча би краплину того цілунку.
Його вуста... Тонкий холодний кантик, такий кантик спробуй спіймай... Вишита квітка - тонкими пальцями... Ну ось
мене понесло у ті хащі. Що буде далі? А далі прокинеться мама і зіпсує усю малину. Та ранок, ранок обіцяв гарний день.
- Мамо, ну скільки я тебе просила, не чіпай мене коли я прокидаюсь, так, так, так... хай це ілюзїї, хай ненасправді.
Надулась, вона завжди дується зранку, не може без уваги, й не дивно. Я ж з'являюсь рідко... Іноді вона не відходить від
мене цілюсінький день. Іноді просто дивиться мовчки. Це трохи напрягає. Вона хоче онуку чи онука, їй все одно, це я
побачила у її небесних очах. Моралістка... З роками роса з'їла її мораль.
Встаю з теплого порогу. Беру гребінчик і лізу до її скронь. Посміхається, не зовні,десь там, далеко.
Сонце торкається лісу, ось вже бачу.
- Гарний ранок! Правда, мамо? Мамо, він знову мені наснився, ти мене чуєш?
- Не відволікайся доню, збирай волосся...
По обіді руки шукають блокнот.
-У цій хаті хоч огризок можна знайти? Минулого тижня привезла три олівці, мамо, признайся, куди ти їх заникала?-
Знову надулась, оце тонка душа. Нишпорю. А це що? Листи? Для кого? Дістаю, розриваю конверт...
Скочила, яка швидка)))
-Не чіпай!!!
- Прошу, прошу, пробач, я не знала, що ти їх не никаєш, кому вони?
- Нікому, вони нікому не належать, поки що, та коли повернеться твій батько, можливо він захоче...
- Мамо, ну що ти верзеш, він нас залишив, я навіть не пам'ятаю його, зовсім зовсім.
- Не кажи так, ти не маєш право, він повернеться, от побачиш...
- Ну добре, якщо ти так хочеш... Пішли краще побачимо чи твої капустяні солдати не попадали ниц долу.
Вона радіє коли щось зароджується, годинами може милуватись тими перчинками. Стоять, не впали. Слава тобі, господи.
Сонце припікає. Трохи далі від городини, якщо переплигнути через рівчак є ставок, гарний дикий з вужами.
Мати не лягає, порається на кухні, готує дочці гостинці, увечері я залишу цю природу і порину в ілюзорний світ.
Піду до неї. Цікаво, що там у тих листах? Погано, що вона сприймає все до серця, їй би хоч трохи іронії.
Час пролетів птахом.
- Поглянь, поглянь доню, бачиш орла у небі? Це він. Твій батько, він завжди поруч, він мій оберіг.Якщо ти народиш
дитинку без батька, я не осуджу тебе, прийму такою як є, а коли ти її народиш він прилетить назавжди.
Привези мені ще олівців, кольорових.
День видався гарний, цілує на прощання, очі засиніли- не відцвіли...
Думки про народження і повернення батька не давали спати. Добре що він зателефонував, то й що що о дванадцятій ночі.
Він чекав.
- Що це?
- Ти що не бачиш? Це квіти.
- Ти ніколи не дарував мені квіти, це що залицяння?
- Ні! Та я подумав... Я сьогодні цілий день тобі телефонував, де ти була?
- У мами, я була у мами, в тому місці телефони не працюють.
- Кави хочеш?
- Хочу!
Ми зрушили. Ніч була прохолодна. В авто пахло ванількою.
Кафешка пустувала. Дивно. А може й ні.
- Коньяк будеш?
- Буду!
- Мені потрібна жінка!
- Я знаю, ти колись мені казав це...
- Ні, ти не знаєш, мені потрібна дружина... на один день
Я аж закашлялась...
- На прокат чи як? То тобі треба в прокатний пункт,
заради цього ти витягнув мене з теплої постілі, завези мене додому.
- Ось гроші, це на сукню- чорну, вечірню, з голою спиною,.Це на каблучки, це парфум мій улюблений,
коси підбереш доверху, допоможи мені, мені дуже потрібна жінка
- Я не жінка, я твій друг...
- Тому я звертаюсь до тебе з цим проханням
- Нічого собі проханнячко, ти здурів чи що ?! Ти забув про білизну, якого кольору має бути білизна?
- Не заводься! Ось ще гроші, порахуй скільки тобі треба схилятись? Тобі що важко одягти чорну білизну?
- Я люблю білу!!! Завези мене додому!
- Білу так білу... Отже домовились, це ж лише одна доба, я не ображу тебе...
- Що я маю робити?
- Ну от, нарешті, прокинувся хтось... Ти маєш бути поруч, і діяти інтуітивно як звичайна дружина...
- А якщо я завагітнію?
Тепер подавився він...
- Думаю, до цього не дійде, мені потрібна жінка на добу, а не на все життя...
Він виграв. О восьмій вечора я вступила в права жінки на прокат.
Перше що він зробив, так це обрізав павучка з плаття. Одна деталь і чоловік нервується.Гола спина і очі сяють каратами.
Вечір був просто прекрасний, такого друга я не знала, завжди було одне й теж саме, по типу як ти, як я.
Сьогодні було багато ми, навіть трохи забагато.
- Поглянь,як чоловіки ковтають слину, коли дивляться на твою оголену спину!
Його пальці торкнулись мої спини, а блискавиці мозку.
- Тобі це подобається?
- Ні! Мені сподобалось як ти здригнулась, ти дуже гарна
- Не кажи так, ти ніколи так не казав
- То було раніше, тоді ти не була моєю
І він обійняв мене... І поцілував... Майже... Дражнячи... Кантик... Бог ти мій! Він має кантик.Я потягнулась до його
вуст, а він запросив мене танцювати.
Я відчула... Відчула його його кров,вона вирувала у моїх венах.
- Чого ти ще хочеш?
Його шепіт збивав мене з дороги
-Я хочу додому, до нашого дому...
- Ще рано, ми не можемо залишити вечір,він так довго на нас чекав.
Вечір. Чарівний вечір. Я мала пробудитись, а пробудилось єство.Та вже скоро я пробудилась.
Його постіль... Холодна, дуже холодна, як і кімната в якій він залишив мене, щойно ми прибули до того дому.
Ранок був сонячний, та насправді то бу в день. Кімнати були пусті. Час вказував, що скоро обід. Раніше я телефонувала
йому коли завгодно,а сьогодні була розгубленою дитиною. Дитиною на чужій кухні готувала обід.
Добре хоч з'явився на обід.
-Здуйся!
Обідали мовчки,іноді подивлялись одне на одного. Потім гуляли в місті. Довго гуляли пішки, сміялись, та не цілувались.
Один разок промчались на каруселях, раніш ми вже це робили, та цього разу було якось не так.
Рівно о восьмій він залишив мене біля мого будинку.Як я себе почувалась? Препогано... Дуже препогано...
О дев'ятій мені принесли квіти... Я зраділа, дістала чорну сукню... Вона пахла... НИМ...
- То ти згідний?
- Хіба тобі відмовиш!
- Тобі треба пів-годинки?
- Ні! Біжи, я біля твого будинку)))
ID:
340566
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.05.2012 13:25:44
© дата внесення змiн: 12.06.2013 19:13:28
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікава історія, гарно описана 
