Буває інколи так, коли до неможливості хочеш відчути чиєїсь ласки, огорнути себе теплом чийогось тіла, відчути поцілунок зі смаком гіркого шоколаду на вустах... отримати волю в словах, вчинках... забути про відчай, безнадію... не заплутуватись у павутині своїх спогадів, думок. Щоб казка... слова, які вириваються з уст людей.... були реальними... без маски і фальші... Щоб проживши шматок життя... можна було взяти гумку... і стерти все, немов, це було написане олівцем, як проба чогось тільки запланованого.... і почати жити по-іншому...
Хочеться…
"... крайнеба новий світ вітати,
У захмареному небі просвіту шукати,
В дощову погоду сонця чекати."
А ще більше хочеться кохати, кохати... сповна віддаватися почуттю, щоб душа була спокійна, щоб вона не кричала від болі, страху, втоми,туги за людиною, без якої життя немає ніякого сенсу!!!
