Він схильний до наркотиків, пиятики,
І бачить лише в цьому сенс життя,
Його давно порвав на дрібні клаптики.
Вважаючи запізним вороття.
І кожен божий день, як "по накатаній":
Впивається у вену вірний шип.
Хвилина - й твоє тіло стало ватяним,
В екстазі знову погляд твій "залип".
Реальність вдаль тікає швидко річкою,
В примарний світ відкрито темний люк,
Галюниками бавишся за звичкою,
Мов іграшкою пещений малюк.
В твоїй крові просторами безмежними
Пульсує субмарина "Алкоголь",
Вона свідомість діями належними
З турботою узяла під контроль.
Найвищий кайф (наркотики, пиятика) -
Шукав у ньому вперто сенс життя,
Та долю лиш порвав на купу клаптиків,
І тихо відійшов у небуття.
Такиі страхітливі залежності і так поетично описати блін... заздрю. білою заздрістю. бо ж я колись написав:
"нас рівно опівдні наступного літа
з'їдять хробаки на ланч..."
а у тебе все так красиво і образно...
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, а ти "курни" хоча б разок і теж так гарно напишеш жартую