Сидиш собі. Мрієш про життя,
мрієш про кохання, друзів, сім'ю,
про своє благополуччя, про буття...
сидиш собі, мрієш.. про неї, одну.
Таку близьку тобі і рідну,
згадуєш змах її повік,
як стрибали разом у прірву,
а потім виринали у світ.
Її теплі й вологі у стужу вуста,
які затишно тебе цілували..
знаєш, а ти, мабуть, єдина така,
що в серце настільки запала.
Я б, мабуть, тебе вбив, розірвав,
на клаптики тіло розрізав б твоє,
а потім з сльозами в очах би збирав
твою фотографію у ціле, одне.
Дивився б на тіло твоє і знову,
знову морив би годинами пам'ять й себе.
Настільки прекрасна, реальна й чудова
краса твоя! Вона втілена у живе!
Торкався тебе, цілував. Відчуваю
приливи крові й адреналіну.
Я, мабуть, тебе, справді, кохаю
й красу твою, що ллється невпинно!
Я все відчуваю і досі, до самих кінчиків вій
і марю, марю тобою, де тільки в змозі..
Усе оце відчуваю щодня
з моменту, коли попрощались....
дівчинко, люба моя,
прошу, поскоріш повертайся!
ID:
354023
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.07.2012 19:52:20
© дата внесення змiн: 05.08.2012 13:39:36
автор: Iryska1997
Вкажіть причину вашої скарги
|
