Із циклу оповідань „Гастролі діда Панаса” Я НА ДИСКОТЕЦІ
Випала мені нагода якось побувати на дискотеці. Прийшов щоб побачити своїх старих друзів. На дискотеці було також багато симпатичних дівчат в коротких юбках та джинсових і кожаних куртках. Як глянеш, аж млість б’є. Де вони такі чарівні понабиралися? От що значить – українки.
Люблю я танцювати! От скажіть мені, хто не любить? Хто, хто? Та і сам дід Тарас пішов би в «пляс», якби не ноги, які вже не слухають свого хазяїна.
Бувало, скачеш досить довго, брикаєш, як новонароджене телятко, а потім – мурашки по ногах табуном проходять. Хоч і відчуваєш, що вже не можеш продовжувати скачки, та все ж не спиняєшся. Руками – хлоп! Ногами – топ! Ніби стимулятором у цьому випадку виступає сама пісня: «Бьюсь, как рыба. А денег не надыбал!» Головне у танці – більше, тобто енергійніше розмахувати руками та ногами, а ще, якомога швидше крутити головою. Після цього падаєш і тіла не відчуваєш днів зо два взагалі. Все болить, а шию і повернути не можна. Як крутився в танці, думав: «Куди вже тому дідові Тарасу до мене?» А коли впав, то зрозумів істину – «Не зарікайся».
Світломузика б’є в різні кутки великої зали, чітко обмальовує дівочі лагідні статури. Ніби сонячним зайчиком пригає то в один, то в інший бік. Візьмешся якось поспостерігати за тим промінчиком, а потім ідеш, мов п’яний: все перед очима скаче, крутиться, міниться. Було поглянеш після того «світлограю» на свою руку, а там плями і червоні, і зелені, і блакитні… Тільки от ніяк не зрозумію, чи це мої руки в мазуті, чи в моїх очах рябить. Як ото, наче обухом по голові хтось добренько пригрів. Тут і свічки тобі, і лампочки, і вогники.
Набридло мені і я вирішив піти додому. Іду, а в очах і досі… різноманітні «кольорики» пригають. Більше ніколи не піду на таке видовище! Одне лише – на дівчат надивився.
