У Верховній Раді зібрався весь бомонд,
Щоб від безділля дуже не страждати
І щоб не дуже люди брали їх на понт,
То треба їм сяк-так закон прийняти.
Яник перший бере слово: «Панове,
Доки ж наша буде мова хлопська?
Сміються всі уже із нас, чудово,
Дожилися, не бидлота ж жлобська.
Не як у Франції, колеги, ми живем,
Наш менталітет туди й не заглядай,
Прапор в руки! Давайте ж уведем
Російську мову – постане зразу Рай.
Микола Янович, сердешний, бідолага
Не вивчить української ніяк, хоч плач,
А коли вийде скоро правильна бумага,
Не тикатимуть його у словник-тлумач.
Бо і філологи, і патріоти, вибачаюсь,
Коли він виступає - телик вимикають,
Та й сам не надто знаю, хоч і каюсь,
Й мене на кпини часто підіймають.»
Всі головами покивали ствердно,
Проект на раз черкнули розумніші,
Взялись вони за діло це конкретно,
Бо хтось хотів зайняти гідні ніші.
Та народ в нас не дурний одвіку,
Зібрали страйк, усі стоять за мову
І одному з них сміливцю-чоловіку
З гучномовцем довірили промову:
«Шановні депутати, навіть жаба
Повсяк завжди своє болото хвалить,
А вам, дурним, чужая мова нада,
За це мені кортить вас всіх набить.
Так будьте ви, як мукаючі жаби,
З чужою мовою, свою не знавши,
Таким не місце тут, гетьте з Ради!
Нагадаю, правда ж зверху завше!»
дякую, вже навіть мені політика наболіла.
говорити, писати, думати українською - це найменше що ми можемо.
правда буде наша 
Скоти погані, 
гарний вірш 
і грішно 
.... гарно про наболіле... 
