Котилось листя по землі
І осінь зовсім юна ще була
У небі пахло мертвим літом
Коли до люду забрила біда
Із пекла повиходили вони
Прокляття людства бісові щурі
На дворі плакав вечір золотий
Щурам лишилося пройти мости
До першого людського міста
Коли наткнулись довгими носами
Вони на будки, на пости
Ой бійня то була страшна
Зійшлися клинки з кликами
І жовте листя в мить почервоніло
Зійшлись коти з щурами
Об клик ламалися клинки
Але ніхто з котів не відступав
Бо знав, що там за мостами
Не просто люди вік тягнуть
Там їхні сім*ї водять карнавали
Танцюють діти, плачуть їх жінки
не вправі здаватися вони
Та був по серед них один
Лише один Рудоволосий син
Нікого не мав і не знав
Він завжди сам, лише один
Та він ще дужче ворога рубав
Бо мав надію, що прийде час…
Закінчиться війна столітня
І він збудує собі справжній дім
Знайде сім*ю та буде в нього син
Та то були лише думки
Щури вже оборону проривали
Настав час вибору куди далі іти
Зрубати канати і знищити мости
Чи спробувати в місті заховатись
Лиш мить на вибір у кота. Куди?
Опустивши очі до землі дістав клинок
Та обрубав канати…
Буде тепер в Раю він мати щастя
Будинок із рудої як він цегли
Спокійних та покірних діточок
А головне не буде жити в самоті
Бо лише там він міг знайти її…
