Вчитель в класі каже дітям: - Будемо вивчати
Ми народності із вами, як їх розрізняти.
Ось, наприклад: що за люди - живуть собі тихо,
Вони дружні й працьовиті, а як вип"ють - лихо?
- Москалі це, всі ми знаєм, - каже, вставши, Яна.
- Майже правда, каже вчитель, бо це - росіяни.
А ось це: народ кмітливий, дасть всьому оцінку,
Тільки в нього навіть снігу не випросиш взимку?
- Це ж жиди, - піднявся Вася, - тільки в них усе є.
- Не жиди це, мій хлопчику, їх зовуть євреї.
Ну а в цього є народу і талант, і сила,
І будинки в них біленькі, і сади красиві.
А як вийде рано-вранці, гляне на сусіда:
А у того хата краща - то вже й не обіда.
І все думатиме думу, і скаже несміло:
"Щоб воно, твоє обійстя, сусіду згоріло..."
В класі - пауза... й тихенький голос із-за парти:
- А зате ми краще в світі вміємо співати...
Так нам важко визнавати,
Що ми завидющі
До авто чужого, хати...
Та це правда суща.
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гірка правда, бо ми в злиднях все життя прожили,
Називалися панами, та панам служили.
Все чекали, коли ж буде життя, як у раю.
І не живе Україна, і не помирає...
