Жахливий день... Що може бути гірше?
Здавалось, що він уже нічим не міг здивувати: потрачені нерви, дарма витрачений час на вирішування чужих проблем, які лише посилюють відчуття байдужості до оточуючих, та й узагалі — звичайний нікчемний день.
Та раптом.... Світ ніби завмер.... Небо наче заманювало до себе в обійми. Усе було налаштовано проти усіх інстинктів. Я піддався спокусі і з місця призначення “проблеми” у “нудьга” вирішив поспілкуватись з зимою один на один.
Яке ж щастя усвідомлювати, що вдихаючи свіжий аромат зими та вловлювати незвичайну атмосферу від настрою дерев можна отримати неабияке задоволення. Таке враження, що землю покрила совість людства, і, яка ... звичайно ж ... усіх злякала. Дерева радіють, усміхаючись та пританцьовуючи під пісню у моїх навушниках: “...цілий світ навколо ніжно зелений...”. А ніч притрушувала совістю тих, хто ще вагався у слабкості природи.
Зупинився на хвильку. Озирнувся — навколо тиша. Яка ж вона прекрасна! Ялинки немов дівчата: хизуються прикрасами - виблискуючи у світлі найближчих ліхтарів. Інші ж дерева мовчки спостерігали й егоїстично нагадували всім, що скоро вони все-таки покажуть себе у всій красі і що саме зараз вони відпочивають від чергового показу мод. А над усім цим спостерігали зорі і красувались ще більше. Кожен “тягнув на себе ковдру” і цим цей вечір був прекрасним. Спостерігаючи за усім цим можна було втратити розум: і темінь.... і краса... Надзвичайна краса!
Пустота у душі і бурхливий потік емоцій переповнювали усі грані мого сприйняття. Відсутність людей та кілометри незвичайної нічної білизни вражали. Вулиці у таку погоду неначе цнотливі й запорошені снігом. Лиш людство своєю порочністю й зухвалістю роблять їх для себе чистими.
Аж раптом на горизонті по пояс у снігу з”явився сумний трамвай з великою кількістю бруду усередині. Він як ніхто розумів красу природи, оскільки кілометрами топтав нашу совість. Його доганяв інший...
Іду повз церкву. Зима без сорому притрушувала на неї совість тих, хто не маючи своєї думки несуть свої душі у храм спасіння за відповідну плату. Кількість людей біля таких місць завжди велика: усі несуть свої проблеми і буденність з надією, що у наступному житті їх совість буде чиста. Така примітивна система...
Ось уже близько до пункту призначення: уже чути шум інтернету й людських втіх.
Дім. Під”їзд. Ліфт. Квартира. Кімната. Так і моє почуття провини перед зимою зникло у домашніх справах. У думках промайнули слова, що таке побачення закарбується назавжди. Таке єдине і неповторне.
