Зникають мотиви мов плессо на водних вершинах,
минаються дні. З ними ночі, роки, місяці.
І гаснуть за миті маленькії сонця в родинах -
де нині ніколи не буде "руки у руці".
Тепер в їх серцях стільки болі і жаху,
що соромно навіть плекати щасливії сни.
Колись мене доля навчила мовчати -
та без почуттів залишатись ніхто не навчив.
І скільки обмежених горем, надією, світлом -
родин українських на нашій "щасливій" землі.
Для них не настане ніколи прекраснеє літо -
лиш осінню тихо на південь летять журавлі.
А з ними туди відлітаюсь осінніє диво,
дзвінкі, молоді голоси і чарівні казки.
Можливо таких не бува в українських родинах,
та сльози нещасних дітей проростають немов колоски.
