У глибинах нічного неба
Зорі пили густу блакить.
Я горнулася ніжно до тебе
І ловила щасливу мить.
Під високим блакитним дахом
Ти промовив; «Кохаю. Вір».
А по небу Чумацьким Шляхом
В гості місяць їхав до зір.
Я дивилася пильно в очі;
Чи повірити можна їм,
І шептала подумки: «Хочу
Поділитися щастям своїм».
Ти казав: «Я тобі дістану
Неповторний зоряний цвіт,
Я для тебе місяцем стану
І засяю на цілий світ»
А зорі горіли над нами
Мільйонами вогняних свіч
І летіли донизу птахами,
Запаливши ту нашу ніч.
Летіли і падали тихо
На килим прим’ятих трав.
Вітер ніжністю пружно дихав
Під акорди нічних октав.
Ми були в обіймах кохання,
У полоні рожевих мрій.
А в небі зірниця остання
Нагадала про день новий.
