дитинство нашого кохання
ще грається у піжмурки цілунків
тримаючись за руки із промінням
всіх сонць в безмежнім всесвіті всього
щоби рости або померти раптом
у переддень безжальної розлуки
навіки розчинившись в наших душах
що породили лагідність торкань
якщо рости
то слів не треба зайвих
бо щастя мовчазливо невимовне
у розквіті своїх бентежних митей
що вічність заколисують п'янку
під музику голублячих обіймів
під погляди на світ немов уперше
коли нам небо матір'ю здається
бо носить нашу ніжність на руках
