Нетривкий наш світ.
І я з тої ж породи
Квітів вишневих.
Вітер їх обриває,
Сховатись... Втекти... Та куди?
Сайгьо
Виявляється, небо вдавлює в землю тебе, мов кілок.
І очима своїми безмежними в тобі випалює душу.
Хтось, мов кулька повітряна, плавно летить до зірок.
А я стрімко униз, хоч пручаюсь, та все-таки мушу.
Мабуть, так воно треба. Гартується воля і міць.
Бог тебе випробовує вперто на «профпридатність».
Відповіси на його питання в режимі «бліц»,
І він виставить свою ціну і твою вартість.
Обережно з бажаннями! Небо не терпить слабких.
Приголубить промінням, а далі греби щосили.
Чого коштує в морі страждання вдих!
Коли навіть дрібничка робить тебе щасливим.
Як же вабить до себе весняна небесна синь...
Бог дарує надію на ще одне тепле літо.
З першим птахом до хмар білосніжних линь!
Поки землю вкриватимуть перші тендітні квіти.
Спасибі за такі рядки. Хай таких дрібничок буде побільше, а ми не розучимося їх помічати!
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Насправді це важко... Так як люди в цьому химерному світі страждають від надто складних і часом невиправних проблем, тож надважка справа - побачити проміння крізь хмари і дозволити душі зігрітись...
