Ще дмухає лютий цукровою пудрою,
Та щойно лиш сонце промінням заластиться –
І тануть льодяники ночі. І чути, як
Насуплена стріха питає про ластівку.
Байдуже, що запах осінньої прілості
Крізь мокру підпушку слабенько доноситься…
А вже на осонні горобчики гріються,
А вже на свободу всі просяться проліски!
Хай стелиться лан ще цукровою ватою –
Невдовзі снагою він буде напоєний!
Такою порою – душею багатими
І сонячно щирими люди народжені!
