Люблю… у слові надто мало букв, хоча є дві тут «ю»: Тобі й Тебе, одну і другу. Чи то одну, не монотонну. Та краще візьму слів букет й Тобі я подарую. Із мудреців сказав великий хтось, як мислить, то існує. А мислю я Тебе в різноманітних сферах кіл реальності земної у вшир думок і відчуттями. Тут «я» і «ми» у параЛелях рим віршів і прози алегорій. У снах я мислю теж Тебе, та їх впізнати годі, бо сни не завше дружні є із нормами та логікою світу. Проте залишу пару місць, Ти теж, в резерві на автобус. Хай сяде там панянка Підсвідомість. А Ти і я, десь трішки й ми, умиємось росою трав нагір’я шпилів і крон високих.
Люблю… маленьке надто дієслово. Колаж, вінок і орігамі почуттів, вони бунтують до схід Сонця. Ти в сауну ідеш, я – в ліс. Оголимо ми тіло й дух, та знову одягатись треба. Візьми багряну тогу й більш нічого. Убір це королеви. Корона в Тебе є – багаття світле дхарм. І діадеми дві – на пагорбах величних Жінки…
Поклін ось мій, my Queen! Show must go on.
17.02.
зберігаю аудіозапис 
