Коли заважає повітря, яке гомоніло ще спогадом,
І ніжилось в смарагдових росах, під сонцем,
Під виміром Всесвіту, святості духу, незламності,
Коли воно пахне не так – зовсІм по - інакшому…
Просякнуте запахом безслівної , ясної тиші.
І милим поверненням на простори прадавніх віків.
Коли заважає повітря , то вірно крокує людина,
Вона не відмірить шляхи, а лиш залишиться в душі,
Вогонь піднесе, мов та птаха, у ту недалеку осінь
Щось мабуть їй хтось напророчив знайомі пісні…
І відоме благання, яке причаїлось уже за межею,
Свобода! Огорне нестримно, у вічі вона заблищить,
Тоді і з'являється пір'я, безслідно зникає повітря…
Під виміром Всесвіту, святості духу, незламності,
Людина летить,до тебе, бо ти рахував вже зірки…
Які посміхались так щиро до просторів давніх віків.
!
