Щастя десь недалечко!
Ніч була, як і вже декілька останніх тижнів, неспокійна , безсонна, довга. Думки, мов настирливі горобці, звили собі гніздо у її голові. Вони могли спати вдень, а вночі кружляли без перестанку, дзьобали Ганниний зболений мозок. Цілу ніч проводила над тим, як би перестати думати про все, що сталося.
25 років пордужжя розлетілося, так ніби його й не було. Втратила віру в людину, а найгірше те, що почала винити Бога. Він же міг попередити її, що Сашко не буде для неї добрим чоловіком! А потім дорікала сама собі, бо ж виходила заміж , проти бажання батьків. Вони їй радили не виходити заміж за Сашка, який не мав ніякої професії, ледьви закінчив середню школу, втік від батьків, працював у кнайпі продаючи алкогольні напитки. При тому і сам попивав. Але він був пристійний, високий, з буйним чорним волоссям, яке спадало неслухняно на його широкі плечі. Його волошкові очі пронизували її наскрізь і вона не могла встояти перед тим поглядом. Кохання немає розуму! Говорило лиш серце! Вийшла за нього заміж і пробувала влашувати своє життя якнайкраще. Він тинявся без роботи, Ганна знайшла працю і втримувала їх обох. Згодом Сашко також знайшов роботу, став працювати вантажником для магазину в розвозці харчів. Платня в обох була мізерна. Хотілося жити, як всі інші, а грошей не було, Не думаючи про майбутнє, вирішили мати діток. Та Бог не дарував їм такого щастя. Напевно знав, що вони не зможуть дати ради діточкам. Все ж пішли проти волі Божої. Всиновили хлопчика, а тоді ще двоє дітей - братика і сестричку.. Не знати на що сподівалися. Чекали чуда, та воно так і не прийшло. Почалася справжня біднота. На ніщо не вистачало грошей. Вирішили брати все в борги. Відплачувати не було чим. Виховувати дітей це не забавка. І так замісто зблизитись, вони з кожним роком відчужувались. Позичили гроші під проценти, придбали маленьку квартиру, меблі. Жити ставало все тяжче і тяжче. Дійшло до того, що збанкретували. Постійні свари не давали спокою. Сашка дуже часто не було дома. Спочатку вона раділа цій блаженній тиші. Це тягнулося до тих пір, поки подружка сказала, що Сашко має собі полюбовницю і часто буває з нею. Нарешті Ганна зрозуміла, треба робити кінець.
І от тепер сама, забута всіма, зі своїм розбитим життям. Слава Богу, хоч діти пішли на своє. Покінчали школи , поїхали на заробітки в чужі краї.
Нарешті, одної такої безсонної ночі, Ганна почула голос , який промовив до неї- Шукай спасіння у Господі!
Шукати? Де? Пішла до церкви. Святі дивилися байдуже на Ганну. Відчувала біль Господню, але їй не було від того легше. Вона дивилася на розп’ятого Христа і плакала. Господи і Боже мій, ти життя віддав за наші гріхи, перетерпів тяжкі муки, ти зробив величезну посвяту для людей, а я навіть собі не можу дати ради. Ти хотів мені допомогти, але я відкинула твою допомогу. Де ж ти тепер, Господи? Прийди,не покидай мене безумну. Оглядалася навкуги, але не бачила живого Христа, лиш кров, що повільно капала з Його рук, ніг і з пробитого ребра.
Повільно вийшла з церкви, сіла в автобус, купивши квиток до кінцевої зупинки. Не знала куди їде та їй було все байдуже. Атобус виїхав за місто і їхав незнайомими дорогами. Нарешті доїхав до кінця, Ганна була останньою в автобусі. Вийшла і оглянула місцевість де опинилася. Це було якесь маленьке село. На право ліс, на ліво поляна. Зір притягали різнокольорові польові квіти. Ішла , зривала на ходу цю Божу красу , аж набрала їх повний оберемок. Оглянулося, нікого не було. Сіла у високу траву, так ніби у воду пірнула. Підвела очі вгору і бачила ,як відпливали її думки, перетворившися у біленькі хмари. Сонце ще стояло високо, а тому прикрилася долонею і слідкувала куди вони пливуть. Та вони нікуди не плили. Просто розтавали , зникали , як хвилі на воді. Тиша заспокоювала, заколисувала до сну. Відчула ,що Бог близько біля неї. Він живий, люблячий, він гладив її волосся поривами вітру, цілував лице сонячними проміннями. Чула Його ласкаві слова. Спи дитино моя. Я з тобою. Все буде гаразд.Ти шукала мене, а я завжди був з тобою, тільки твоя душа не відчувала мене.
Ганна заснула. Снилося, що вона іде польовою стежкою, а хтось веде її за руку на зустріч сонцю. Була певна, що той «хтось» був дарований для неї Богом. Щастя десь недалечко! От тільки б очі відкрити.
ID:
408706
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.03.2013 19:56:22
© дата внесення змiн: 14.03.2013 13:33:44
автор: горлиця
Вкажіть причину вашої скарги
|
