Вже день упав за горизонт. На землю ніч спустилась.
Вмостилась зручно на свій трон. Причепурила крила.
Поважно погляд підвела. Поглянула довкола.
Повільно з трону поповзла,і посміхнулась кволо...
Зірки розсипала з мішка на шовковисте небо.
Робота, звісно, не проста. Та хто ж це зробить? Треба!
Схватила місяця за роги. Чому сховавсь за хмари?
Вона порядку вимага. Пливуть хмарки - отари.
В хати впустила перший сон. Усіх заворожила.
Для нього вже нема кордон, раз нічка відпустила...
Мені всміхнулася здаля. Не треба, мов, журитись,
Змінить не можеш, поуча,то треба ж з цим змиритись.
Гарна Ваша ніченька, хазяйновита! І закінчення гарне оптимістичне. Якщо нічого не виходить змінити, то краще припинити даремну боротьбу з долею. Хтозна, як потім все складеться, життя таке непередбачуване, часом воно підносить нам чудові сюрпризи!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це так, Наталочко... Різні ситуації бувають у житті...Іноді важко зрозуміти, чому сталося так, а не інакше.
Дякую вам за змістовний коментар.
І закінчення гарне оптимістичне. Якщо нічого не виходить змінити, то краще припинити даремну боротьбу з долею. Хтозна, як потім все складеться, життя таке непередбачуване, часом воно підносить нам чудові сюрпризи! 
