Немає дощу...
Виснажлива спека
Забрала, здається,
Здоров’я землі.
І так мало духу
Уже зостається,
Щоб вижить людині,
Комасі, траві...
Сидить, як кульбабка,
В садочку бабуся –
Чекає, коли надвечір’я спаде,
(Бо дихати важко).
Зів’яла вже й гусінь
На в’ялих листочках -
Весь світ дощу жде...
...Ось рипнули двері
Небесної брами!
(Мабуть, той не снідав,
Що взявсь відчинять.)
І, певно, упершись
Руками й ногами
Штовхає. Важкенні ж
Ворота скриплять!
І чути той скрип, отой
Гуркіт із неба:
Вже виспавсь Ілля
І ладнає коня.
„Ой треба... Ой треба...
Ой дощику треба!”, -
Благає в знемозі засохла земля.
Вже брама відкрита –
Летить колісниця.
На хмарах підстрибує,
Аж торохтить!
А ось вже і перша
Хмарина пробита –
Великими краплями дощ капотить.
Летить колісниця –
Пронизує небо,
Стіною сивенною злива стає.
Та дощику треба,
Ще дощику треба...
Тамуючи спрагу, земля
Воду п’є...
5/5+++! 
Спрага благодатного дощу... 
