За вікном зима і стужа,
Їй пора прийшла шуміть.
Біля тебе втішно дуже
Навіть поруч посидіть.
Помовчать, не тратить слова
І помріять, загадать,
На сердечній тайній мові
Про кохання почитать.
Снів минулих не тривожить,
Не палить старі вогні,
Поблукать у мріях, може,
По життєвій гущині.
Що розмови, що розмови?
А чи варт куди спішить?!
Часто гірко так від слова
І на серці, й на душі.
Хай же ниви і діброви
Наговоряться за нас
На своїй чудовій мові
Про весни пригожий час.
Посиділи, помовчали,
А навіщо голоси?!
У мовчанні ми пізнали
Досить щастя і краси.
Анатоль Астрэйка
За акном зіма і сцюжа
За акном зіма і сцюжа,
Ей пара прыйшла шумець,
Мне с табой прыемна дужа
Нават побач пасядзець.
Памўчаць, не кратаць словы
І памарыць, пагадаць,
На сардэчнай тайнай мове
Пра пачуцці пачытать.
Сноў мінулых не трывожыць,
Не паліць касцёр стары,
Паблукаць у марах, можа,
Па жыццёвым гушчары.
Што гаворка, што гаворка?
А цы варт куды спяшыць?!
Ад гаворкі часто горка
І на серцы, і душы.
Хай палеткі і дубровы
Нагаворацца за нас
На сваёй цудовнай мове
Пра вясны прыгожы час.
Пасядзелі, памаўчалі,
А навошта галасы!
У маўчанні мы спазналі
Шмат і шчасця, і красы.
