Яке добро, що є дощі на світі –
рясна та щедра Божа благодать.
Це ж тільки уявити? Сонце світить,
висить зелена куля на орбіті,
шумлять вітри і зливи шелестять.
І треба скрізь Всевишньому поспіти,
і часом так полити де-не-де,
аби згадали непослушні діти,
що був потоп і Божий суд гряде.
Он величезна хмара – Україні,
де чути какофонію звертань.
І дивно Богу, що в одній родині
всі душі в шрамах від дурних змагань.
Ті – войовничі, інші – пустомелі.
А ті зрадливі, хоч не помічай.
А одностайних – посели в пустелі,
вони і там собі збудують рай.
– Який розгардіяш у ницих душах...
Кому ж це я доручу свій престол?
На кого знову уповати мушу? –
І тішиться Сатанаіл-Еол.
Цей годить всім – неправим, крайнім, лівим...
І поки сумнівається Творець,
вершить погоду дух осатанілий
і гонить хмари в Бескид.
Навпростець.
Як гейзер вирують Ваші промовисті рядки! Дуже сильна і актуальна поезія. Шкода, що стільки незрячих душ у нашому світі, а потім ще й нарікаємо на Бога за свої біди...
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
правдивий, істиний дух цього вірша. смію дати примітку: додане закінчення до імені - ЇЛ - ознака приналежності Божественним силам. Тому САТАН гордиться тим, як його називають люди. на Заході це ім"я вимовляється так, як я написала. не потурайте цьому незаслуженому імені.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за гарні слова
У мене -ІЛ, хай це означає, що я не потураю лукавому.