вільно покотяться
заспані очі
в них я себе віднайду
і дам знак.
в платтянім виробі
пóла лоскоче
ніжки із серцем щоб
билися в такт.
замкнуті двері —
не значить цурання,
але й відкриті —
не стануть вогнем.
серце воліє
до самозаймання,
значить я сам
розливатиму сем.
бідкаєшся:
"заверни, подивися,
я не благаю
хилитись до змін.
скоро весілля
і вже п`ятий місяць.
низький за нормою
гемоглобін."
певною мірою
це другорядне,
я не відновлюю
ці почуття.
вислухати вже
не так і накладно,
я вже не підліток,
ти — не дитя.
тіні тихенько
тяглися за листям,
ти галасила,
що він не такий,
що креативний,
завжди руки чисті,
вміло тримає
могутній свій кий...
навіть шкарпетки прасує
й бюстгалтер,
чемний, не палить,
не п`є, є авто;
що перейняв
малий бізнес від тата:
продаж, порізка гіпсокартону.
кину монетку,
на щастя, на віру,
серце затьмарила
хуртовинá.
доля моя на болотах
зневіри.
слух твій смиренний
не жде серенад.
татовим трактором
зламана хвіртка
миттю закриється
криком зозуль
і після мене
зостанеться мітка —
пляма на мапі
земельних півкуль
крила — летять,
що колись захололи,
крила тримають майбутніх дітей
зайвий — це той, кого
просять ніколи
не підступати
до рідних дверей.
