Скільки літ вже пролетіло,
Скільки осеней пройшло.
Ми давно уже не діти,
Не кину камінець в вікно
І не покличу погуляти,
Ту, що так кохав колись давно.
Кохав я щиро, до нестями
Але сміливості не мав,
Про почуття свої сказати,
Я так хотів, але мовчав.
Можливо, ти втомилась ждати,
Коли нарешті я скажу:
« Я лиш одну тебе кохаю,
Нізащо більш не відпущу»
В ту весну ,бачив я в останнє,
Ясну посмішку твою
І поцілунок на прощання,
Подарувала хлопчаку…
Я пам’ятаю губи сині,
Я пам’ятаю біль в очах,
Вона лежала так спокійно,
А я навколішках стояв
І ридав немов дитина
До грудей її прижав,
І до останньої хвилини –
«Тебе кохаю» - їй казав.
