Твої мокрі вірші мене іноді душать,
як міцно затягнутий шарф.
Рвуть на шматки мою душу,
кожна ніч - нОвий кошмар.
я прокидаюсь, бо більше не чую,
твого шарудіння з блокнотом.
і я не пишу і більш не римую.
Я був таким ідіотом.
коли відкриваю я свій ноутбук,
твої губи бажанні на моніторі.
сотні смс від блядуючих сук,
і вірш твій останній на автоповторі.
Ти більше ніколи не будеш писати
мені свої милі й колючі вірші.
у ліжку самому тепер засинати
так страшно й незвично мені.
мені так треба твої лагідні руки.
і сльози твої я, навіть, люблю.
мені остогидли фальшиві ці суки,
я більше до них не піду...
я знаю, ти мене не пробачиш.
та ти ж мене любиш...мила, це так ?
всміхнися, кохана. я знаю - ти плачеш.
вибач мене... я просто дурак.
