Сонячно, сонячно в домі моєму,
Сонячно, сонячно, та не з тобою.
Сонячно, сонячно лише самій із собою.
З друзями щирими, з віршами, мріями.
З тобою доля нас розкинула від смутку
Аж до відчаю. Захмарило, завітрило.
Чекала я і вірила, що сонечко засвітиться
І не піду сама по тій дорозі, що журбою
Собі відміряла.
На жаль, сталося не так, як те бажалося.
З почуттями, що у серці не розлучалася.
І довгі роки мені все ж так хотілося до очей
Твоїх синіх, до рук твоїх сильних у поцілунку
Міцному, своїми вустами ласкаво тулитися.
Та це не збулося і якось не вийшло.
По іншій дорозі, пішов ти у світі.
Тепер тебе обіймаю лише у ві сні я.
Але не журюся, але не шкодую,
За тим, що було в нас. На згадку у серці тримаю
Ту радість і щастя, яку дарував ти.
Безхмарного неба завжди не буває,
І я неодмінно тебе почекаю.
До мене всміхнешся, до мене промовиш:
« Як затишно й сонячно в домі твоєму.»
