Так серце за тебе стогне й болить.
Твої ніжні руки у грубих мозолях.
Душа тихо плаче, скиглить, квилИть,
Цілує твої теплі, мокрі долоні.
Рідна, за що так з тобою вчинили ?!
Чому очі блакитні в солоних сльозах?!
Невже сини твої тебе не любили ?!
Чому сивина в твоїх русих косах ?!
Хіба не плели твої доні віночків
І не складали до стомлених ніг ?
Хіба не родили милих синочків ?!
Хіба не лунав іх заливистий сміх ?!
Знаю, рідненька, чом стомлені руки,
Чом гнеться твоя шия худа,
Чом очі твої вологі від муки,
Чом в серці твоїм глибока туга.
Наділи на шию ярмо й управляють
Магнати скупі й пузаті пани.
Катують нещадно, живою пиляють,
Із чесного люду здирають штани.
До тебе, рідненька, я прихиляюсь,
Слізьми орошаю долоні худі.
За наше бездійство я щиро каюсь.
Не плач! Із тобою всі діти твої!
Не плач! Ми живі і разом ми сила !
Піднімемо голови й за тебе відмстим!
Ти - рідна ненька, свята Україно,
а ми твої вірні, горді сини!
