Маю я чи то змогу, чи здатність вправлятися з Всесвітом. Життя у ньому зародилося за сім днів. Семиденний термін – дань традиції всесвітотворення. Взагалі, ще треба посперечатися, чи про зародження йде мова. Однак слово - моє слово, бо я – творець, - було як і спочатку, себто першим, так і останнім, завершальним, кінцевим і конечним. А, можливо, і не було.
Нехай на перший день квіти пускають коріння у корінці книжок, що вросли у стіни, бо їх так і не довелося прочитати. Нехай з квітів ростуть хлопчаки. З хлопчаків – бійці. Бійців буде відправлено на війну. І в озброєнні вони матимуть лише самі слова. Голі слова. Порожні слова. Слова, що набули сенсу, і ті, що його втратили. Слова, що змінили значення. Слова, що живуть лише у словниках, які, в свою чергу, вросли у стіни. Слова, що були сказані ненароком. Слова, що сказані не були. Останні, здавалося, вірна смерть.
На другий день я скажу хлопчакам: йдіть в атаку. Нападайте на мене, бо напад – найкращий захист. Вони здивуються: як же вони можуть воювати проти свого творця? У них недостатньо для цього слів.
Дійсно. І на третій день я скажу їм: хлопчаки, я створю ще трохи слів, щоб вам стало снаги піти проти мене. Тож постали слова, що хотілось би чути. Вони мурами вибудовувались спочатку у монологи, а потім у цілі діалоги, продумані до дрібниць. Однак висловити їх жоден не мав снаги, замість завчених реплік завжди виринали інші, невдалі і у будь-якому випадку недоречні.
На четвертий день хлопчаки сказали, що вони все одно не мають слів, щоб вступати у бій, але в той же час за спиною у мене пошепки змовлялись, куди краще буде мене вдарити. Так з’явилась брехня. І брехали вони не стільки мені, скільки, власне, собі, так як потім, під вечір, чи, може, вночі, я збагнула, що справа зовсім не в словах, а у повній відсутності слів.
Так що п’ятого дня постало мовчання. І тривало воно решту днів.
ID:
476982
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.02.2014 00:57:25
© дата внесення змiн: 04.02.2014 00:57:25
автор: Саша Кіткотенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
