Щось не склалось у нас із тобою,
Та любов, що колись нас знайшла,
Помилилась п`янкою весною,
Бо в тумані на нас набрела.
У тумані здається все милим
І вкладаєш із ним мирову,
Мабуть, зле ми для себе зробили
Як торкнулись вустами до вуст.
Як палкі ми слова говорили
І давали свободу рукам,
Як уперше кохали й любили
І довірились юним рокам.
Та туман згодом врешті розвіявсь
І любов за туманом пішла,
Мілкий дощик образливо сіявсь
І хололи в нас душі й тіла.
Все здавалося звичним і мілким
І набридло на світі усе –
І троянди і звуки сопілки,
Ми відчули – байдужість нас ссе.
Нас в тумані бажань відшукала
Та любов, що весною брела,
Вона, мабуть, тоді уже знала,
Що даремно нас разом звела.
03.11.02.
