(Пам’яті українського сина Вірменії)
Боже, як ясно на небі.
Вечір за обрій пливе.
Зорі дарують планеті
сяєво вічно живе.
А під ногами снігами,
х́угою все замело.
Веснами...
...буде зело.
Постріли –
вечорами...
.................................................
– Боже, що сталося з нами?
– Бігме, страшніше було.
Вчора убили людину.
Рана душі не одна.
Банда стріляє у спину.
Де ж вона – наша весна?
Як же вона посивіє
знову з вини палача.
Не повернути Сергія.
Жаль,
по закону
не смію
шаблею,
змаху,
з плеча.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474545
можуть казати , що багато пафосу і по-дитячому, але це вже дія, порух, який спричинили постріли і смерть Сергія, і викрадення хлопців, знущання над ними, а ті, засуджені до 10 років ув'язнення...
пробудись народе, щоб жертва була немарною...
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Очевидні болячки фашистського режиму не гріх лікувати і гітлерівськикми методами.
