«Доброго ранку, Надууусююю!» – і потягнулася спросоння, і пововтузилась під периною, позіхнула недоспано-смачно. «Що нині? Середа? Іх, робота! Йой, що то я заспала! Так, тсс, Надю, треба бігти. Каву си за прилавком зроблю»…
- «День добрий, голубонько» - защебетав сусід.
- «О, прокинулась наша зозулька» - прицмокав другий.
- "Але вже файна баба" – прошамкав ще захмелілий від вчора вуйко.
- "Ото курва, вже десь зранє хлопа шукає" – подумав дід, з чуприною кольору молока.
А розпатлана і червонощока Надька захекано дріботіла і притримувала руками краї піджака, що не сходилися на обважнілих грудях. А десь у спідінй кишені зойкали ключі від сільського склепу.
* * *
- Андрію, а то правда же твій тато гуляв з Надьков – продавщицев?
- Та як ти можеш таке в мене питати?
- Та то не ти з нев гуляв, а твій тато, того й питаю?
- Ти геть встид втратила? Гуляв – не гуляв, то єго діло.З хати до неї не пішов!
- А то таки гуляв! Ото собацюра старий, а мамі кілько встиду і ганьби!
- А воно тобі треба всьо знати до дідька! Та на тій вулици каждий другий хлоп з нев був, то й що? А ті що не були, то не годні і їм досить через день «виставити» їй по сто грам, нагодувати цукерками на бороду, вщипнути за котрусь складку або ляснути по дупі і смачно прицмокнути. Мусит бути і така на селі.
- А чи вона одна така? Тілько її перевага найбільша. До роботи метка і хитра, говірка і смикалиста. Язичок добре підвішений аби прикликати і приговорювати. А що файна – то і вік не завада. Тернові очі часто наливаються блиском, щоки, як спілі вишеньки. Перлинки у вухах пасують навіть до засмальцьованого робочого фартушка. Ну а запах…. "Ромашка", "Галка", "Сонце в бокалі", з легким відтінком «1715» і теплим подихом перегону.
* * *
- Хлопці, нині в борг не даю! І вашого гощенє не хочу! Ану дивітсі чи не йде моя Марічка!
Йде Марічка. Голову схилила. Вже давно не жартує і не хіхоче на всі боки. Соромиться по селу ходити, у церкві стояти і в очі бабам язикатим глядіти.
- Слава Йсусу Христу!
- Слава навіки Богу! Де йдеш Марійсю? Певно до склепу.
- Та певно, треба Надуси компанію скласти. Виділа-м як колєжанка Любка до району нинька поїхала. А самій похмелитисі не пасує!
- Нє, сіся не така. Ади заміж вийшла за файного порєдного хлопця. Не видко би пила, ти й не гуляла ні з ким. Файна дівка, робітна. Лиш ади якого встиду набраласі.
Шепталися, не ховалися, не встидалися…
А Марічка соромом душилася, благала і просила зупинитися. Любила і ненавиділа. Цілувала і давала ляпаса. Марно...марно...
Мамо...мамо…
Але то не долинське, швидше галицьке, між Калушом і Галичем 
