Пробачити тебе... Я права такого не маю.
Ховаюсь за шарфом від вітру й морозу.
Коли бачу тебе - про усіх забуваю,
Сльози гарячі ковтаю,
Твого Бога про щастя благаю...
Від тебе очі вологі ховаю...
Очі й гіркі, гарячі сльози.
Чому засинаю досі у тривозі ?
А ти ідеш, в комір пальто ховаючи шию.
Я молюся, поки ти у дорозі,
Молитвою щирою тебе від нещастя закрию.
Своїм тілом. Грудьми на амбразуру.
На розстріл.На страту. Не страшно.
Забуваю про всяку цензуру,
Подих твій безтямно цілую,
А в душі "не пробачу" пульсує.
Мені не боязко, лише дуже важко.
Побачити тебе...Де в мене це право ?
Хто поверне мою душу розірвану,
і осінь мою золотаву?
Там де була сталь - стало іржаво,
Де було сонце - сльотаво.
Я б цілувала шию твою через комір,
Цілувала б кожного пальця холодного.
Та ти кажеш, що в очах в мене докір.
Ти все корчиш із себе благородного.
Забирай свої пальці, комір, ходу.
Я від тебе нічого уже не чекаю.
Я від тебе нічого давно вже не жду.
Пробачить тебе я права не маю.
Але все ж, дурна, пробачаю.
Все як раніше тебе я люблю.
