Він називав її “моє щастя”
з бузковим волоссям і мандариновим тілом
оберігав від подихів вітру від втоми від людей
він навшпиньки прокрадався вслід за її думками
намагаючись не наступити на тінь свободи
щоб не сполохати
він тримав її за руку
як воду в решеті
як повітря в серці
але втримував
Вона називала його “божественним”
сміялася над його божевіллями
захоплювалась його самодостатністю
вірила в його прагнення
часом тонула в музиці
шукала в снах
і працювала над створенням думок
за якими він мав би прокрадатись
Ця історія немає завершення
чи початку
вона взагалі ніколи не починалась
все має “але”
чи “майбутнє”
чи взагалі його немає
